ГЛАВА 30

      Маша.

     Марія розгладила білий фартушок, взяла блокнотика й підійшла до зрілої пари, які завітали до кав'ярні Арсена. Сьогодні має гарненько потренуватися у ролі офіціянтки, щоб потім розгублено не червоніти перед відвідувачами. 

- Ви визначилися, що саме будете замовляти? - запитала з легкою усмішкою на обличчі.

- Так, дитинко!  - вимовила відвідувачка. - Нам будь-ласка два горіхових латте і два он тих тістечка, вони виглядають дуже смачнезно. - Закінчила вона.

- О, повірте, вони на смак повністю відповідають зовнішньому вигляду.

- Чудово! - жінка повернула їй меню. - Яке симпатичне містечко. - звернулася до свого чоловіка. 

- Що? - Перепитав і розгублено заморгав.

- Досить вже в телефоні переглядати світлини інших жінок! - Театрально надула губки. 

- Та які жінки! - почав виправдовуватися той. - Взагалі цікавлюся, як зробити той клятий паркет в гостьовій кімнаті.

- Почекає паркет! - вона взяла його за руки. - А я чекати не буду! - підставила губи для поцілунку.

      Марія мрійливо посміхнулася. Як же ж мило та трепетно водночас виглядає ця “солодка” парочка. І як же ж чудово прожити ось так стільки років разом, і не втратити той зв'язок та теплі почуття один до одного. Напевно, це і є справжнє щастя, зустріти свою споріднену душу й крокувати по життю, міцно тримаючись за руки. 

- Ось тримай замовлення. - тихий голос Арсена повернув Машу знову до реальності. Підхопила підніс з кавою та тістечками та віднесла подружжю.

- Ваше замовлення! Смачного!

- Дякуємо, дитинко! - Привітно відповіла літня пані.

     В хвилини коли зал порожнів вони знову й знову поверталися до штудіювання ресторанного меню, закладу в якому Маша хотіла отримати роботу. 

- Ти розумничка! - підбадьорював  Арсен кожного разу коли вона вірно відповідала. 

- Дякую тобі! - вона відклала меню й поглянула хлопцеві в очі. - За все, що робиш для мене.

- Мені приємно допомагати дівчині, яка дуже подобається. - Арсен зробив крок і тепер відстань між ними скоротилася ще більше.

      Відступати немає куди, позаду неї барна стійка. Зал порожній.

     Та і чи треба втікати? Особливо коли хлопець справді цікавий. 

     “Якщо зараз нічого не перешкодить поцілунку, значить сама доля так поскладала!”: вирішила вона для себе. 

      Сєня посміхнувся і наблизився ще ближче. Погляд очі в очі, такий пронизливий. Трепет передчуття. Чи відчує щось? Чи сподобається? Безліч питань для одної короткої миті…

     Тишу перервав стільниковий телефон Марії, який ожив і заграв хітовою мелодією. Момент втрачено.

- Вибач! - перепросила. - Маю відповісти.

- Алло! - промовила в слухавку.  - З тобою все добре? - цікавиться після паузи. 

      Арсен тим часом повернувся за стійку. 

     До нього долинають уривки розмови. Розуміє, що підслуховувати не ввічливо, але приміщення дійсно не велике, щоб цього не робити. Чує у слухавку жіночий голос, навіть здається схлипи. Напевно щось серйозне сталося.

- Якщо треба, то можу підкинути куди скажеш! - сказав Маші, може й не доречно, але він теж хоче допомогти. 

- Дякую! Було б чудово! - відповіла йому, прикривши рукою слухавку. 

Скинула виклик.

- Вибач! - стала навшпиньки й ніжно та легенько поцілувала його в щоку. - Ти чудовий.

       Сєня посміхнувся, пройшовшись рукою по потилиці.

- Ходімо! Не будемо змушувати подружку чекати! 

- Так! - погодилася Марія і зняла білого фартушка, склала його й поклала на стійку.

- Повечеряєш зі мною завтра? 

- Залюбки! - відповіла й вийшла з кафе.

- Зустріну з роботи? - відчинив дверцята автівки перед нею.

- Добре. - кивнула. 

       Може там на небі просто ще не визначилися? Плетуть Янголи нашу долю з тонкого мережива мрій та бажань…