ГЛАВА 28

      Арсен зупинив біля узбіччя свою машину.

- Дякую, друже! - вигукнув Богдан і вибрався з автівки.

- Побачимося! - відповів Арсен.

- Я теж тут вийду! - Марія пересіла ближче до дверей. 

- Машо! Я ж пообіцяв відвести! 

- Та якось незручно турбувати! В тебе робота… 

- Якщо обирати між роботою і красивою дівчиною. - Сєня підморгнув, а Марія зашарілася від його слів. 

       Дівчина вмостилася зручніше й навіть нарешті трішки розслабилася. До Подолу дісталися хвилин за двадцять. Маша подякувала й покрокувала у бік ресторану Оліва. Та чим ближче дівчина наближалася до закладу тим більше танула її впевненість у власних силах. Ну принаймні хоча б тому, що вона ніколи не працювала на такій роботі. Траплялися підробітки, але нічого схожого. 

       Її зустріли привітні посмішки обслуговуючого персоналу, одразу підказали в який кабінет  слід йти. 

       Вона постукала й, відчинивши двері увійшла. 

      Там у просторій кімнаті Маша зустрілася з хазяйкою закладу, яка обвела її суворим та холодним поглядом. То вже потім, хвилин через десять вираз обличчя змінився на більш люб'язний. Хазяйка ресторану - жінка років за сорок розпитала Машу де вона до цього працювала, та лишилася не дуже задоволеною, оскільки дівчині бракувало досвіду. 

- Не буду приховувати, - нарешті видала жінка, - Ви мені сподобалися, але навряд чи Вам зателефонуємо, оскільки, чесно кажучи Вас треба ще навчати. А нам простіше взяти людину, яка вже працювала на схожій посаді. 

- Я зрозуміла, - похнюпила носика Маруся. - Дякую. І перепрошую за витрачений час. - схопила сумочку, попрощалася й вискочила з закладу.

- Машо! Агов! - окликнув її Арсен, який чекав неподалік. 

- Ти що тут робиш? - здивувалася вона.

- Чекаю! - вигукнув Сєня й склав руки на потилиці. - І що там? Тебе можна привітати? 

- Ні! - з сумом у голосі відповіла дівчина. - Не вистачило досвіду. 

- Ну що ж! Спробуємо зарадити цій прикрій помилці! - він зробив декілька кроків ближче до входу в ресторан. - Почекай мене тут! 

- Що ти збираєшся робити!? - Маша підбігла до дверей, з метою йому завадити.

- Тільки дочекайся! - та хлопця вже було не переконати. 

    Дівчина огледілася. Літня тераса декорована квітами, диванчики, відвідувачі, які неквапливо куштують всілякі наїдки. Відійшла трішки подалі, щоб бува ніхто не вдарив дверима на сходах. 

     В очікуванні тягнулися хвилини за хвилинами, а Сєні все не було. Пригадала всі подробиці сьогоднішнього випадкового знайомства. І те, як визвався її підвезти. І так неспокійно стало на душі, наче все єство почало відроджуватися після довгого сну. Цікаво, чи він це робить із ввічливості? Чи може тому, що вона йому сподобалася? Після останнього припущення серце прискорилося, а пальчики почали тремтіти. Такий симпатичний. Друг Богдана, а той не буде товаришувати з поганим хлопцем та ще й запрошувати в його кафе. Цікаво, чим же закінчиться його розмова з хазяйкою? Чи взагалі та захоче вислухати його? 

      Хлопець з’явився лише через півгодини.

- Тебе готові прийняти на випробувальний термін! - вигукнув з порогу. 

- Справді? - Маша сплеснула в долоні. 

- Так. Починаєш післязавтра! А завтра маю навчити тебе усім тонкощам і проштудіювати з тобою меню, щоб  допустили до роботи. 

- Дякую! Мені так не зручно, в тебе ж теж робота…

- Ти голодна? - запитав Сєня.

- Не знаю! - розгубилася Маша. 

- Думаю тут смачно готують, - після цих слів він відчинив перед нею двері, пропускаючи її всередину, - чи тобі вже набридло моє товариство? 

- Звичайно ні-і. - відповіла щиро. 

- От і чудово! - він задоволено посміхнувся і вибрав столик у закутку величезного довгого залу біля вікна. - Не проти? Тут гарно!

- Так! Мені теж подобається. - кивнула й сіла навпроти нього на диванчик. 

       Ще трішки соромиться і хвилюється, коли ось так дивиться йому в очі. Сірі бездонні але такі живі, привітні та усміхнені.