ГЛАВА 21

       Богдан

      Прийшло сповіщення на телефон від Марії: “Обережно! Марк чекає біля входу”.

- Що там? - поцікавилася Віка. Відчув, як одразу напружилася. Що це, дівчинко? Ревнощі? Посміхнувся про себе. 

- Попередили, що Марк вийшов на чергування! Певно помітив твоє зникнення!

- Пф-ф! - фиркнула й відвернула від мене обличчя. - Його ніхто сюди не кликав. Більш того, взагалі не розумію навіщо він сюди приїхав, коли ми вирішили все ще в Києві. І тоді він геть не заперечував, що спілкування з колишньою дівчиною було важливіше ніж зі мною. А зараз “наречена”. Це звучить так само дико, якби я підійшла зараз до тітки Ліди, обійняла і сказала - мамо!

- Хочеш, я поговорю з ним? 

- Ні! Я сама! - зітхнула.

       Допоміг їй вмоститися на байку позаду себе. Обхопила руками міцно, притиснулася. Так наче в останній раз.

       Зупинився за рогом, поцілувала мене й пішла вперед. Моя смілива дівчинка. Звісно, буду поряд. Ніхто не має права її кривдити чи ображати. Але якщо хоче вирішити сама, поставити остаточно крапку в невдалих стосунках, це виключно її право. 

- Ось ти де! - вигукує Марк, встає з бетонного виступу огорожі й крокує їй на зустріч. - Нагулялася? - кидає з викликом? - Нормального взагалі? Водити мене за ніс!? 

- Ніхто тебе за нього не водить! - вскидує гордівливо голівку, обороняючись від його випадів. - Я тебе не кликала сюди!

- То й що? Маєш право тягатися з усіма хлопцями тут? 

       Не витримує образливих слів й вліплює ляпаса по його щоці, аж рука напевно посиніє. 

- Ти-и! - ричить на неї грізно. Хапає за руку.  Тягне на себе. - Робитимеш те що я тобі дозволю! 

- Відчепись, Марку, ти мені ніхто! Ми все вирішили ще у Києві!

- Ти не почула? - кричить. - Ти будеш зі  мною, стільки скільки я захочу. А ще робитимеш те, що я захочу. 

       Все! Досить! Цей “чорт” перейшов останню межу. 

- Негайно відпусти її!

- Богдане! - руки які тримали її зап’ястки розтискаються. - Що? І тебе окрутила? І як вона? Варта? Як побувати там де побували всі? - Кидає з викликом. Очі Віки округляється від шоку і образи. А ще стає такою зляканою та напруженою. Переводить погляд від мене на Марка і назад. Напевно зважає на різницю у вазі. 

       Його очі наливаються кров’ю. Дивиться спідлоба, стискаючи кулаки крокує на мене. Замахується раз, два. Пригинаюся. Добре з реакцією все гаразд. Перше, що зробив три роки тому записався на боротьбу. Знову замахується. Боксер з нього такий собі, досить неповороткий. Був би більш активним, не відгрібав би так часто по голові! Може хоч решту мозку зберіг би, й не тупив так увесь час! Тоді і Віка не вимушена була б повторювати все по декілька раз, щоб нарешті дійшло! От і зараз швидше закономірність, ніж виключення з правила! Гарна розтяжка - наше все! Благо у вухо дістав йому, чисто і без напрягу і жодної перешкоди. А вже з кулака точно у перенісся. Приголомшений, вибитий з рівноваги, падає на землю. 

- Ти як? - нахиляюся до нього? Кліпає, торкаючись до носа з якого починає стікати червона юшка. - Якщо довго дивитися на зорі, то кров з часом перестає текти! - плескаю його по плечу й підіймаюся. 

      Віка ховається за мене, притискаючись лобом до хребта. Злякалася! 

- Щоб біля моєї дівчини я тебе більше не бачив! - додаю, той у відповідь все ще конвульсивно хапає ротом повітря, намагаючись прийти до тями. 

      На подвір’я вибігають дівчата: Марія і Лєра. Підморгую Маші у знак вдячності за попередження, беру свою Руду за руку й ми разом йдемо у дім. Все! Кіно закінчилося, актор потребує перепочинку! Хоча, у Марка зараз лише початок показових виступів. Он вже навіть Лєра схиляється над “потерпілим”, коситься на мене з осудом.