ГЛАВА 20

      Віка.

     Зупинилися біля пляжу, але іншого, зовсім не того, що зазвичай. Цей схований подалі від людей, та оточений скелями.

- Ти голодна? - запитав.

- Не знаю! - знизала плечима. Зараз все на таких емоціях, що якось про їжу думалося в останній момент, але коли він запитав, зрозуміла, що дійсно вже голодна. 

     Богдан дістав з внутрішнього відділення пакет з різноманітними канапками та суші декількох видів, а ще бляшанки з газованими напоями та холодною кавою. 

- Виглядає все досить смачно! 

     Доки він облаштовував пікнік на піску, спостерігала за ним. Чомусь в такий момент подумалося, як все ж таки важливо для жінки, дівчини, щоб про неї турбувалися. Дбали, щоб їй було не холодно, щоб вона була не голодна, щоб була у безпеці. 

    А ще торкався і цілував ніжно, дивився невідводячи погляда. Цим всім тонкощам, напевно не вчаться, вони пізнаються самі собою, коли дівчина подобається, коли ти хочеш бути з нею разом. Тоді рухи і дії неквапливі, сповнені ніжності, турботи і тепла. Тій хто подобається не зробиш боляче,  її не образиш, не принизиш перед іншими, не змусиш плакати, не зникнеш раптово і без пояснень. Якщо хлопець вчиняє не так то постає питання, чи дійсно в нього є почуття до тебе…

- Йди сюди! - покликав і допоміг вмоститися, знову загорнувши в свою куртку. 

- Дуже смачно! - з ним дійсно їжа в рази смачніша.

- Я радий! - посміхнувся. 

     Після вечері зібрав залишки їжі знову в пакет і повернувся до мені, обійнявши ззаду. Його теплі руки оповили мене і вперше відчула, як може бути затишно в обіймах. Його обіймах. 

- Я скучив! - наче прості слова, а як багато в них закладено. Посміхаюся у відповідь й підставляю губи для поцілунків. 

     Зоряна ніч за березі моря, звук хвиль, які тихо плескаються об берег і теплі обійми. Що може бути краще! Нарешті спокій! І все погане, що відбулося в останній час стає неважливим. Це як маленька плата за мій особистий шматочок щастя. І яка різниця, що про тебе думає твоє ж оточення, якщо є хлопець, якому ти не байдужа…

     Та тишу руйнує звук стільникового телефону. На екрані мерехтить фото Лєри.

- Алло! - промовляю.

- Ти куди поділася? - шепоче вона у трубку. 

- Зі мною все добре! 

- Фух! - видихнула вона, здається досить щиро, й справді переживає. - То ти де? І коли повернешся?

- Не знаю! - бо й справді не впевнена коли, просто насолоджуюся моментом і кожною хвилиною. 

- То Ви удвох з Марком? - Валерія продовжувала допит.

- Ні вона зі мною, - Бодя не втримався і взяв слухавку з моїх рук.

- З тобою! - щелепа подружки явно відвисла зараз.

- Так! А що такого? Не переживай, я нагляну за Вікою. - поклав слухавку.

    Так якось приємно стало, що він не приховує де і головне з ким. А з іншого боку, тепер мене вважатимуть ще більш вітряною. Яка крутить хлопцями на право й наліво… 

- Не переймайся про те, що говорять! - наче прочитав мої думки Богдан. - Головне, що є ті, хто знає тебе справжньою, щирою. Кимось керують заздрощі. А хтось відчуває ревнощі. Комусь просто можеш бути не до вподоби. Головне, що ти лишилася собою! - Після цих слів легенько поцілував мене в носика. 

- А тобі? Я подобаюся? - запитала й затамувала подих, розуміючи наскільки важлива для мене його відповідь.

- Дуже! - знову легенько доторкнувся тільки вже цього разу до губ. - І в мене є сюрпризик для тебе. 

      Після цих слів він витягнув з кишеньки маленький мішечок сріблястого кольору.

- Що це? 

- Поглянь! 

     Відкрила обережно пальцями й дістала срібного кольору прикрасу. Гарне сердечко на ланцюжку. 

- Подобається? - запитав з надією в голосі.

- Дуже! - промовила, коли трішки спало заціпеніння. Так приємно і неочікувано. - Дякую! - обійняла його і поцілувала.

- Допоможеш? - підняла волосся догори, оголивши шию, куртка теж з’їхала з плечей. 

     Теплі дотики до моєї шкіри, кожен його жест наче просякнутий еротизмом. Чоловічою енергетикою. Навіть певними елементами зваблення. 

     Раніше якось навіть глузувала з тих хто обожнює романтику. А насправді просто не розуміла, як це приємно. Неймовірна ніч. Найприємніші моменти.