ГЛАВА 16

     Богдан.

    Руда красуня. Моя мрія. Моє натхнення. Адже тоді майже три роки тому в першу чергу хотів довести їй, що вона помилилася щодо мене. Стати кращою версією себе. І зараз вона поряд.

     Можливо хлопці менш сентиментальні і не вірять в ці жіночі казочки про долю. Але що це, якщо не доля? Чи просто вдалий збіг, що ми врешті решт опинилися під одним дахом.  

     Моя спокуса. Солодка наче нектар. Як же ж витримати і бути чемним поряд з нею. Не хочу тиснути, але згораю. Знала б вона, яких зусиль прийшлося докласти, щоб відпустити її вчора від себе.

     Зараз у ліжку, а сон зовсім не йде. Ще й досі напружений. Спека. Вікно навстіж відчинене. 

     Десь за дверима чути шерех. Точно не за вікном. Невже Руденька кудись зібралася? 

    Голова вмить відривається від подушки. Спираюся на лікті. Прислухаюся. Тишу розрізає тоненький скрип дверей моєї кімнати.

- Спиш? - питає.

- Ні! - відгукуюсь відразу. Може це черговий сон за її участю?

- А я не засну! Можна?

- Звичайно! - відповідаю не подумавши, пригадую, що під тоненькою ковдрою геть без нічого. Хапаюся, затискаю в кулак край тканини. 

     Крадеться так тихо але все ближче і ближче. Вмикаю маленький нічник на столику поряд з ліжком. 

    В самій сорочці, боса, очі блищать, руде волосся розсипане по плечам. Моє серце пропускає удар за ударом. Не знаю як реагувати. Ні! Що робити з дівчатами я знаю, але не у цьому випадку. І точно не з дівчиною, в яку вже давно закоханий по самі помідори. В роті одразу пересохло.

    Її пальчики тягнуться до бретелей нічної сорочки. Тоненька тканина ледве прикриває ідеальні форми: округлі груди, плаский животик, пружні сіднички. Стає гаряче, а тіло зрадницьки напружуються. Здається, що вся кров вирушає самі знаєте куди. Одна бретелька ковзає ніжною оксамитовою  шкірою униз, її пальці тягнуться до іншої. Шовкова рожева тканина на мить чіпляється за випуклі грудки і повзе все нижче, нижче, оголяючи її тендітне і водночас прекрасне у всіх відношеннях тіло. Нову зупинку сорочка робить на сідничках, потім по довгим ногам униз. Руда переступає свою одежину, прикривши груди долонями і робить крок до мене у самих маленьких білих трусиках, якщо можна назвати трусиками цей трикутничок тканини. 

    В цю хвилину, напевно, в мене остаточно зносить дах. Невже, ще мить і мої нічні фантазії справдяться наяву? 

- Віка…! - чую за вікном, наче нявкіт березневого кота. 

     Очі в моєї красуні стають круглими, як ті два блюдця. Віка червоніє. Вона підхоплює нічну сорочку й прожогом кидається з моєї кімнати. 

    Я теж починаю одягатися нашвидкоруч натягуючи джинси і футболку. Що за нічна серинада?

    "Якого дідька хтось кличе мою Руду?"

- Куди ти? - ледь встигаю запитати, та вона швидко спускається униз сходами. Благо хоч встигла одягнути шорти та футболку. 

- Марку! Що ти тут забув? - доноситься її тоненький голос.

- Мені твій батько дав адресу і телефони мами з татом твоєї подружки Лєри. Вони дозволили зупинитися тут до ранку, доки не знайду житло. - почав виправдовуватися він. - Я їхав майже цілий день. По дорозі проколов колесо, тому і так пізно!

- Ти не відповів! Що ти тут забув? - гнівно повторила. 

- Скучив за своєю нареченою! - він протиснувся в двері, тягнучи за собою спортивну сумку. 

- Якою нареченою? 

- Своєю! Де твоя кімната! Втомився як чорт! - а цьому бовдуру нахабності не позичати. 

     Отже, моя Руда, зовсім не моя, а чиясь чужа наречена…

  Віка

     Марк Романовський власною персоною. Ні, ну я звичайно знала, що він настирливий, навіть на початку стосунків це трішки приваблювало в ньому, але у даному випадку, це швидше вада ніж козир з якого слід починати. 

      Що він тут забув? З якого переляку “наречена”? Начебто коли за кермом не вживають… 

    Ми і зустрічалися декілька місяців від сили. Балуваний мажорчик на батьківській тачці, який витрачає кровно зароблені батьками статки. Такого нареченого навіть в свої вісімнадцять я точно не уявляла для себе.

     Не встигла відійти від його слів про мою кімнату. Шикуйтеся всі! Мажор хоче спати, як він видав новий перл…

- А що можна пожувати!? Хот-дог на заправці був повний відстій! 

     Закатала очі під лоба й спробувала взагалі піти геть. А що він чекав, що я повисну на його шиї? Особливо після того, коли виявилося, що він і досі спілкується з колишньою. Кинуся готувати йому перше, друге і компот? 

- Камон, Бейб! Може досі вмикати ображену? - він вхопив мене за руку вище ліктя й потягнув на себе. А якщо зважати на те, що Марк майже вдвічі більший за мене, шансів вирватися з його міцних пальців  “0”. - Я скучив.

      Тільки й встигла  відвернутися, щоб його губи не торкнулися моїх. Яким же ж “чужим” він зараз виглядає. Градус симпатії ще в Києві швидко зкотився у мінус, а зараз то вже точно. 

      Не в його руках цього вечора якось бажалося опинитися і точно не так. А тепер з його появою про Бодю можна забути. 

     Несподівано Марк відпустив мене й рукою відсунув убік. Я ж то спиною знаходилась до дверей і просто не могла бачити, що в кухню увійшов Богдан.