ГЛАВА 7

      Богдан.

     Два дні поспіль перетинався з Рудою лише декілька разів. Лєра обмовилася, що хтось підмішав розчин синьки до її шампуню, тож Віка з усієї сили уникала будь якого товариства. Може й на краще… Принаймні, здавалося, що так легше і можна навіть одурити себе, що її тут немає.

     Чергова вечірка у самому розпалі. Марія щось мило щебече поряд. Роблю вигляд що слухаю, іноді посміхаючись. Зробив кілька ковтків пива за увесь вечір, в той час коли народ вже добряче навкидався. Знали б батьки дівчат як саме проходять ці вечірки навряд чи лишили б нас знову на усю ніч самих. 

      Залунав повільний трек і Маша потягнула мене танцювати. Без особливого ентузіазму пішов, лише щоб не образити. Взагалі не дуже хочу тут перебувати, але в кімнаті на самоті гірше. Та пожалкував, що зараз тут, щойно з'явилася ВОНА.

      Яскраве волосся і очі  які хижо світяться спокусою. Ласа кицька в короткому топі на гудзиках і спідниці. Високі підбори. Одягнена так, наче на полюванні… Присутні хлопці одразу скрутили шиї, тільки й того, що слина з рота не капає. Той хто ще декілька днів тому кривився, запримітивши її на кухні перший у черзі… Вже пригощає випивкою. Не відмовилася, фліртує, танцює, веселиться і  вживає алкоголь… 

- Дане? - звертається до мене Марія. Судячи з усього вже не перший раз, але вся увага була зосереджена самі знаєте на кому. 

- М-м, - дивлюся на дівчину, яку ще й досі тримаю в обіймах. Розумію, що зараз лунає зовсім інша музика. 

      Відчуваю свою провину. До болю гидко, що не можу себе змусити думати ні про кого більше окрім Рудої. 

- Ходімо? - запитує мене й спирається на мою руку. Хороша дівчина, красуня, розумниця, а я не відчуваю взагалі нічого, але слухняно йду за нею.

      Удвох присідаємо на колоду.

- Тобі принести щось випити? - запитую з ввічливості.

- Так. Дякую! Якщо можна колу! 

- Звичайно! Зараз. 

      Навіщо визвався? Тепер мушу наблизитися до столика з напоями де неподалік знаходиться Віка. Весела, усміхнена, фліртує, сміється над дурнуватими жартами Олега. Краще б синя фарба ще декілька днів потрималася. 

      Дістаю з льоду дві бляшанки з колою й прямую назад. Хребтом відчуваючи її погляд. От тільки вона точно не вживає лимонад. Вірніше лимонад дійсно є в її келисі, але щедро приправлений віскі. Йде танцювати і всі погляди прикуті до неї. До її стрункої фігури.  Рухів, плавних і водночас відвертих. Олег крутиться поряд, увесь час беручи її на “слабо”. От і зараз, згорнув усе на інший стіл, звільнивши стільницю.

     Бере її за руку і його дотики стають все більш і більш нахабними та інтимними. Мою щелепу зводить, а пальці збираються в кулаки. Нагадую собі весь час, що вона остання дівчина за кого слід перейматися після всього, що відбулося в минулому. Та напевне витравити Руду з серця - ще те завдання. 

     Марія відчуває мій стан несвідомо, як і той невидимий зв'язок між мною і Рудою, тому що неочікувано сідає на коліна й пригортається.

- Подивися на мене! Чуєш! - шепоче на вухо, обіймає долонями обличчя. Мої вилиці напружені, тіло наче сталева пружина, яка ось-ось рознесе все, бо натягнута до межі.

      Тим часом Олег підсаджує Віку на стіл під улюлюкання і оплески інших. 

- Давай, дівчинко! Запалюй! А то наче у дитячому таборі знаходимося! Нудьга! - вигукує хтось із хлопців. 

- Сміливіше! - додає олії у вогонь Олег. 

      Дивиться на мене. Навіть у сутінках бачу й, починає повільно розстібати гудзики на своїй верхній одежині. Дідько, що вона робить!?

- Вибач! - вигукую і швидко зсаджую Марію зі своїх колін.

      Схоплююся в той час коли Вікин топ летить у руки Олегу. На ходу стягую з себе свою сорочку й за мить знімаю зі столу цю шалену, загортаючи її. Протестує, бурчить і лупцює. Байдуже! Хапаю і йду геть звідси. Все! Хлопці, досить! Шоу закінчилося! Відбій!