ГЛАВА 5

      Віка.

      Хапаю речі й нашвидкоруч пхаю у пляжну сумку. Все! Досить. Я звідси йду. Краєм ока бачу, що Лєра спробувала відірватися від решти й піти за мною, та Богдан схопив її за руку й зупинив, щось сказавши. От тобі й подруга… Нехай.

      Крокувати прийшлося  кілометра чотири. Спека. На автовокзал, щоб обміняти квиток вже сил не маю. Нічого, пошукаю по інтернету. 

     Перелізла через огорожу будинку. Врешті-решт мені не звикати. Знайшла у сховку ключ від дверей. 

       Настрій наближається до нуля. Та ще й відсутність квитків додому. От що означає - не щастить! 

      Спробувала підбадьорити себе релаксом у ванній кімнаті. Та й тут лампочка перегоріла. Прийшлося приймати ванну і ніжитися у приємній теплій водичці у суцільній темряві. Намастила своїм улюбленим шампунем волосся, лишила його на декілька хвилин. Витягнулася, розслабилася, стан напівдрімоти. Та треба вилазити, як би добре не було. 

      Одним рушником обернулася сама, а іншим обернула волосся. Свій шампунь поклала назад до шухлядки й повернулася  до своєї кімнати. 

      “Сьогодні ввечері чергова вечірка”: Пригадала. От тільки чи хочу на неї завітати ще остаточно не вирішила. Все залежатиме від настрою, якщо звісно, ніхто ще більше не зіпсує. Хоча, куди ще більше…

      Відкрила шафу де на дверцятах прикріплене велике дзеркало майже у повний зріст! Поглянула на себе й злякано відскочила. 

     Обличчя, руки, шия і далі за списком все з блакитним відтінком. Тремтячими пальцями стягнула з волосся рушник. І бінго! Сапфіровий синій відтінок. Та мені кастинг на головну роль в фільмі Аватар проходити не треба! Затвердять і діалог зачитувати не треба буде!

     Чи плакати чи сміятися? А ліпше знайти того “розбійника”, який увесь час шкодить мені дрібними пакостями і витрясти з нього душу!

     Звичайно повернулася у ванну й спробувала хоч якось виправити ситуацію. Трішки відмилося, але синька гарна, свіженька! Добряче взялася. 

     Може вже слід бабцю-шептуху шукати? Зурочення на яйцях хай викатає. 

     А тут і решта повернулися з моря. Гамін чутно аж у кімнату. Через п'ять хвилин у двері постукали. І на порозі переминаючись з ноги на ногу опинилася Лєра.

- Нічого собі! - збентежено вигукнула. - Ти що з собою зробила? Навіщо? 

- Ти що справді вирішила, що я могла таке зробити з собою сама? - вибухаю й розвертаюся, йду у бік ліжка, падаю й закриваю обличчя руками.

- То хто тоді? - запитує Лєра.

- Уявлення не маю! Якесь… нехороше створіння додало напевно розчин синьки у мій шампунь.

- Ого… - вигукнула подруга, давлячись від сміху.

- Взагалі то мені не настільки весело як тобі! Щойно обличчя відійшло після крему для ніг у тубі засобу від засмаги.

- Хто ж це тобі так…?

- Ти мене про це запитуєш? - я навіть сіла на ліжку, після такої святої простоти… - Але дякую, що поцікавилася як я. Треба ж таке! Знайшла нарешті час… Так зворушливо! 

      Лєра винувато знезала плечима. 

- Тобі вже напевно час йти, нова подруга зачекалася! 

- Чого ти Віко! - почала виправдовуватися Лєра. - Просто вона нікого тут не знає.

- Звичайно. - киваю, намагаючись стримати сльози від образи. 

     Залишившись на самоті так захотілося дати волю емоціям, та не дочекаються. Мені ще треба дізнатися хто так зле жартує наді мною.