Розділ 33 : Нова імперія крилатих

Мія : 

​Минув рік після тієї доленосної зустрічі в садибі. Життя змінилося настільки, що іноді я прокидаюся і не вірю, що це все по-справжньому. Тепер я не просто Мія з майстерні — я офіційне обличчя «Gromov-Global». Але на моїх умовах.

​Ми з Максом об’єднали ресурси. Він веде фінанси та стратегію, а я — серце компанії, її розробки. Тато спочатку довго звикав до того, що Макс тепер часто буває у нас на недільних обідах, але зараз вони з Еріком часто закриваються в майстерні й годинами сперечаються про конструкцію нових водневих двигунів. Макс нарешті знайшов сім'ю, якої в нього ніколи не було, а тато — брата, з яким можна розділити тягар прізвища.

​Сьогодні в нас великий день. Ми презентуємо перший у світі доступний електромобіль, побудований за секретними, але доопрацьованими нами кресленнями Марка.

​— Хвилюєшся? — Макс підійшов до мене за лаштунками. Він виглядав як справжній Громов — впевнений і спокійний.

— Трохи. Але я знаю, що за моєю спиною — «Крила», — я посміхнулася йому. — Дякую, що допоміг мені з кодом доступу до системи навігації.

— Це твоя заслуга, Міє. Ти спадкоємиця не грошей, а таланту.

​Я вийшла на сцену. У залі були сотні камер, але я бачила тільки перший ряд. Там сиділа мама Лора, яка сяяла від гордості, Ліза, яка тримала за руку Еріка, і мій тато. Він підморгнув мені, і я зрозуміла — ми все зробили правильно.

​Ян : 

​Дивитися на Мію на тій сцені було водночас радісно і трохи сумно. Моя маленька дівчинка стала королевою. Але не тією жорстокою королевою, якою хотів бачити її Марк, а тою, що несе світло.

​Коли презентація закінчилася і натовп журналістів оточив Макса та Мію, я вирішив вийти на повітря. Біля входу я помітив хлопця в простому робочому комбінезоні, який з неймовірним захватом розглядав двигун виставленої машини. У руках він тримав блокнот, весь поцяткований формулами.

​— Вона ідеальна, чи не так? — запитав я, підійшовши ближче.

Хлопець здригнувся, відірвавшись від споглядання.

— Це... це шедевр. Я ніколи не бачив такої реалізації системи охолодження. Хто б це не придумав — він геній. Я приїхав сюди з іншого кінця країни, просто щоб подивитися на це десять хвилин.

​Я придивився до нього. Чистий погляд, розумні очі, руки в таких само мозолях, як були в мене у двадцять років.

— Як тебе звати?

— Данило. Я вчуся на вечірньому і працюю в депо.

— Знаєш, Данило, — я посміхнувся. — Тій дівчині на сцені дуже потрібні люди, які дивляться на двигун так, як ти. Хочеш познайомитися?

​Він зніяковів.

— Ой, ні... де я, а де Ганна-Марія Громова. Вона ж наче з іншого всесвіту.

​У цей момент двері відчинилися, і Мія, втікаючи від спалахів камер, вибігла на вулицю, щоб ковтнути повітря. Вона була в шикарній сукні, але щойно побачила нас, її очі загорілися.

— Тату! Ти бачив реакцію на систему рекуперації? Це був фурор!

​Вона зупинилася, помітивши хлопця. Данило стояв нерухомо, тримаючи свій засмальцьований блокнот.

— О... — Мія поправила волосся. — Ви теж цікавитеся технічними характеристиками?

— Я... я просто думаю, що ваш розрахунок крутного моменту в третьому вузлі можна було б покращити, якщо використати інший сплав... — випалив Данило, забувши про страх.

​Мія завмерла. Вона підійшла ближче і заглянула в його блокнот.

— Сплав титану з алюмінієм? — прошепотіла вона. — Я про це думала, але Макс сказав, що це занадто дорого...

— Якщо змінити кут подачі, то витрати зменшаться, — Данило швидко почав малювати схему прямо на коліні.

​Я відійшов убік до Лори, яка вже підійшла до мене. Ми спостерігали, як Мія, забувши про свою дорогу сукню, присіла поруч із Данилом на сходинку, і вони почали емоційно обговорювати формули.

​— Здається, наш «спадкоємець» знайшовся, — тихо сказав я Лорі.

— Яне, подивися на неї, — Лора притулилася до мене. — Вона не дивиться на його комбінезон. Вона дивиться на його іскру.

— Так само, як ти колись дивилася на мене, — я поцілував її.

​Минуле Громових було історією про те, як люди використовували техніку, щоб знищувати. Наша історія стала про те, як техніка допомогла людям знайти одне одного.