Діставшись будинку Стівена та Джоанни, компанія вже збиралася підійти до дверей, коли Аліса помітила рух біля сусіднього будинку.
Там стояла жінка.
Вона здавалася цілком звичайною, якби не одне дивне відчуття — щось у її присутності видавало, що вона не належить цьому світові.
Аліса ще не встигла нічого сказати, як жінка підвела голову.
Її погляд зупинився на Аврорі.
І тієї ж миті вона завмерла.
Ніби почула щось, чого не чули інші. Ніби невидима сила торкнулася її душі, змусивши забути про все навколо.
Аврора теж помітила незнайомку й здивовано глянула на неї.
— Що таке? — тихо запитала Аліса, помітивши її реакцію.
Жінка не відповіла.
Вона відчувала це надто виразно, щоб помилитися.
Сила роду.
Давня, могутня й така знайома, що від самого її відчуття перехоплювало подих.
Люнея повільно перевела погляд на обличчя Аврори, намагаючись зрозуміти, звідки походить ця сила і чому вона відгукнулася в ній самій.
Адже такого збігу просто не могло бути.
Але сила не брехала.
І тепер Люнея вже не могла відвести погляду від Аврори.
Люнея все ще не зводила погляду з Аврори, намагаючись зрозуміти, звідки походить сила, яку вона відчула.
Проте розібратися в цьому їй не судилося.
Двері сусіднього будинку раптом відчинилися, і на ґанок вибігла Джоанна.
Вона навіть не озирнулася на інших. Її погляд одразу знайшов Алісу.
— Алісо!
Наступної миті Джоанна вже обіймала її, притискаючи до себе так міцно, ніби боялася, що варто лише послабити руки — і все виявиться сном.
Аліса здивовано завмерла лише на мить, а тоді обійняла її у відповідь.
Стільки років розлуки.
Стільки вечорів, коли Джоанна залишалася наодинці зі своїми думками, згадувала минуле й плакала, не знаючи, чи колись знову побачить її.
Вона давно перестала рахувати дні. Навчилася жити з тугою, хоча та нікуди не зникала. І навіть у найсміливіших мріях не наважувалася уявити, що одного дня Аліса стоятиме перед нею — жива, здорова, справжня.
А тепер вона могла торкнутися її, відчути тепло її рук і почути її дихання.
— Ти тут… — прошепотіла Джоанна, не відпускаючи її. — Ти справді тут…
— Я тут, — тихо відповіла Аліса. — Усе добре. Я з тобою.
Джоанна схлипнула й знову міцніше обійняла її.
У цю мить їй більше нічого не було потрібно. Ні пояснень, ні обіцянок, ні відповідей на всі запитання, які накопичилися за роки розлуки.
Аліса була жива.
І цього вистачало.
Трохи осторонь Каел спостерігав за ними, не знаючи, що відчувати. Він радів за Алісу, але водночас не зовсім розумів, як поводитися в такій ситуації, коли чужі для нього люди раптом ставали частиною чогось значно більшого.
Саме тоді до нього підійшов Стівен.
Каел устиг лише повернути голову, коли чоловік несподівано обійняв його за плечі й притягнув до себе.
Каел завмер.
Він явно не очікував такого повороту подій.
Стівен, однак, не звернув уваги на його розгубленість. Він лише міцніше обійняв хлопця, а тоді трохи відсторонився, щоб подивитися йому в очі.
— Вибач, що я нічого про тебе не знав, — сказав він щиро. — Але відтепер у тебе є дідусь і бабуся.
Каел дивився на нього, не знаходячи слів.
Він не знав, що відповісти. Не знав навіть, що робити з руками, які так і залишилися незграбно опущеними вздовж тіла.
Але щось усередині нього тихо здригнулося.
Адже Стівен не запитував, ким він був раніше. Не вимагав пояснень і не намагався з'ясувати, чи заслуговує Каел на таке ставлення.
Він просто прийняв його.
Як рідного.
І, можливо, саме цього Каелу зараз бракувало найбільше.