36 глава

Вечір здавався спокійним і напрочуд теплим. Не жарким, як любить серпень, а саме таким, яким треба.

Аліса готувала м'ясо до вечері, час від часу перевіряючи, чи все добре просмажилося. Діана сиділа неподалік і розглядала нові речі до школи, розкладаючи їх одну за одною.

Сейбл тихенько спала на підвіконні біля Діани, час від часу ворушачи вухом уві сні.

У вітальні всі інші дивилися фільм.

Здавалося, звичайний тихий вечір.

Якби не одна деталь.

За кущами, трохи далі від будинку, уже вкотре сиділа Селена.

Вона уважно спостерігала за Алісою.

Селена була впевнена, що цього разу їй вдалося сховатися ідеально.

Аліса ж знала про неї вже давно.

Насправді — кілька днів.

Просто не бачила сенсу щось із цим робити.

Тому лише зрідка, коли виходила надвір, спокійно кидала:

— Селено, вечеря буде за двадцять хвилин.

І знову поверталася до своїх справ.

Селена щоразу завмирала.

Вона мене не бачить.

Принаймні саме так їй хотілося думати.

Аліса дістала з шафки кілька невеличких шоколадних батончиків. Торкнувшись їх пальцями, вона легенько підштовхнула магією — і батончики один за одним полетіли просто до Селени.

Та ледве встигла їх спіймати.

— Тільки апетит ними не перебий, — спокійно сказала Аліса. — Сьогодні на вечерю твоя улюблена страва.

— А, і ще… передай бабусі, що я скоро відправлю їй ті книги, які вона просила. Ти ж скоро до неї поїдеш. Ледь не забула сказати. Сік будеш?

— А, і ще… передай бабусі, що я скоро відправлю їй ті книги, які вона просила. Ти ж скоро до неї поїдеш. Ледь не забула сказати. Сік будеш?

— Буду, — усміхнулася Селена. — Тільки яблучний.

— Я так і думала.

Аліса дістала з холодильника пляшку соку й поставила перед нею склянку.

— Ти сьогодні якась задумана, — зауважила Селена.

— Я?

— Ти. Уже хвилин п'ять дивишся на одну й ту саму сторінку.

Аліса опустила погляд на книгу, яку й справді тримала розгорнутою перед собою.

— Просто задумалась.

— Про що?

Аліса на мить замовкла.

— Про те, що іноді ми відкладаємо важливі речі на потім, а потім дивуємося, чому не зробили їх раніше.

Селена тихо засміялася.

— Ого. Це зараз була філософія чи натяк?

— Просто думка.

— Ага. Знаю я твої «просто думки».

Аліса усміхнулася й нарешті закрила книгу.

— Пий сік, філософиня.

— До речі, чула, що ти пишеш книгу, — сказала Аліса, наливаючи сік собі.

Селена на мить завмерла.

— Ага… пишу.

— І про що вона?

— Це буде для тебе сюрприз.

Аліса здивовано підняла брови.

— Для мене?

— Для тебе.

— Тепер мені ще цікавіше.

Селена лише усміхнулася й зробила ковток соку.

Вона точно не збиралася розповідати Алісі, що книга вже написана. І тим більше — про кого вона насправді.

— Але перша книга буде тобі в ексклюзивній обкладинці, — додала Селена.

— О, тоді я чекатиму, — усміхнулася Аліса.

Селена опустила погляд на свою склянку, ховаючи усмішку.
Аліса ще не знала, що зовсім скоро триматиме в руках книгу, в якій упізнає набагато більше, ніж очікувала.

Якби Аліса знала, про кого саме була її книга, навряд чи так спокійно пила б сік.
— Ти чогось усміхаєшся, — примружилася Аліса.
— Я?
— Ти.
— Просто гарний день.
— Ага. Звісно.
Аліса вже хотіла щось додати, коли у двері постукали.
Селена здивовано повернула голову.
— Ти когось чекаєш?
— Ні.
Аліса поставила склянку на стіл і підвелася.
— Тоді дізнаємося, хто це.
Вона підійшла до дверей і відчинила їх.
На порозі стояла дівчина з невеликим конвертом у руках.
— Це для Аліси Вінтер?
Аліса здивовано кивнула.
— Для мене.
— Тоді тримайте.
Дівчина простягнула їй конверт і, не пояснюючи нічого більше, розвернулася.
Аліса подивилася їй услід, а потім на конверт.
На ньому не було ні імені відправника, ні адреси.
— Ну от, — пробурмотіла вона. — А я думала, що сьогодні буде спокійний день.
Селена тихо засміялася.
— Ти сама щойно його зіпсувала.
— Я?
Аліса повернулася до неї.
— Це не я конверт принесла.
Вона обережно провела пальцем по краю паперу.
І чомусь їй зовсім не хотілося відкривати його одразу.

— Ти так на нього дивишся, ніби він зараз тебе вкусить, — сказала Селена.

— Можливо, там прокляття.

— Тоді краще не відкривай.

Аліса скосила на неї погляд.

— Дуже смішно.

Вона все ж таки розірвала край конверта.

Всередині лежав один аркуш паперу.

Аліса розгорнула його й пробіглася очима по кількох рядках.

— Ну?

— Тут прохання про допомогу.

— Від кого?

— Не знаю.

Селена підвелася зі свого місця.

— Дай подивитися.

Аліса передала їй лист.

Селена прочитала його мовчки, а потім повернула.

— І ти підеш?

— А куди ж я подінуся?

— Можна не йти.

— Можна.

Аліса ще раз подивилася на написане.

— Але людина спеціально звернулася до мене. Якщо я можу допомогти, то чому ні?

Селена зітхнула.

— Ти взагалі вмієш відмовляти?

— Іноді.

— Коли?

Аліса замислилася.

— Коли дуже зайнята.

— А зараз?

— Зараз я п'ю сік.

Селена засміялася.

— Тобто це не причина.

— Ні.

Аліса склала лист і поклала його назад у конверт.

— Я ненадовго. Спочатку хочу зрозуміти, що там сталося.

— Тоді я піду з тобою.

— Не обов'язково.

— Я знаю.

Селена вже взувалася.

Аліса усміхнулася.

— Ти вперта.

— А ти?

— Я просто не люблю ходити сама.

— Ось бачиш.

Вони вийшли з дому разом.

На вулиці було напрочуд тихо. Сонце вже почало хилитися до обрію, а легкий вітер ворушив листя на деревах.

Аліса ще раз дістала конверт.

— Тут навіть адреса дивна.

— Чому?

— Будинок за старою бібліотекою. Але там давно ніхто не живе.