24 глава

— Ооо, животика більше немає в тебе, — з усмішкою промовила Аліса, торкаючись Едвіна.

Едвін подивився на неї з підозрою.

— Навіть не починай.

Аліса засміялася.

— Я просто перевіряю.

— Ти перевіряєш уже вдруге!

— Треба ж переконатися, що дзеркало справді залишилося в книзі.

Едвін полегшено видихнув.

— Нарешті хтось думає про мою психологічну травму.

Діана, сидячи за столом, підняла очі від блокнота.

— Записати: «Едвін досі травмований власним животом»?

— Ні!

Ліліт не витримала й засміялася.

А Гвінет мовчки спостерігала за Алісою.

Після всього, що сталося в книзі, вона вже зовсім інакше дивилася на неї.

— Мені вже треба. Мої вдома, напевно, переживають.

Гвінет поспіхом попрощалася з усіма й вибігла з будинку.

Аліса мовчки провела її поглядом.

Вона не стала кликати її назад.

Не стала ставити запитань.

Просто залишила Гвінет можливість піти.

Аліса розуміла — після всього, що сталося в книзі, їй теж, мабуть, потрібно трохи часу, щоб розібратися в собі.

Гвінет забігла до будинку й одразу знайшла Ліару.

— Ліаро… що це було?

Ліара спокійно подивилася на неї.

— Ти сама казала, що знаєш свої почуття. То в чому проблема?

Гвінет розгублено замовкла.

— Іди й бери своє, — спокійно додала Ліара.

— Я хочу, щоб Аліса була готова до цих подій не тільки я…

Гвінет закрила обличчя руками.

— Я не очікувала від неї таких дій.

Вона опустила руки й ледь усміхнулася.

— І це… дуже приємно.

Ліара усміхнулася у відповідь.

— Тоді, може, вперше просто дозволь собі бути щасливою.

— Всьому свій час.

Гвінет взяла пляшку води й зробила кілька ковтків.

На її обличчі з'явилася спокійна усмішка.

Ліара уважно подивилася на неї.

— Ти щось знаєш?

Гвінет поставила пляшку на стіл.

— Можливо.

— І що саме?

Гвінет лише загадково усміхнулася.

— Всьому свій час.

Настав вечір.

Гвінет лежала у своєму ліжку й читала книгу, перегортаючи сторінку за сторінкою.

Її думки раз у раз поверталися до сьогоднішніх подій.

До Аліси.

До її слів.

До того поцілунку.

Гвінет сама не помітила, як літери перед очима почали розпливатися.

Сон узяв своє.

Книга повільно опустилася на її груди.

Очі заплющилися.

І Гвінет провалилася у сон.

Подих Аліси був зовсім поруч — гарячий, плутаний, з присмаком нічної прохолоди і солодкого очікування. У цьому сні правила диктувало не світло чи ранковий розсудок, а лише темрява, що панувала навколо, і тремтіння шкіри, яка вже знала, що станеться за мить.
 

Аліса повільно наблизилася, не зводячи з неї темних, затуманених сном очей, у яких читалося абсолютно все. Її пальці м’яко ковзнули по шиї Гвінет, зариваючись у волосся на потилиці, і злегка потягнули за собою, позбавляючи останньої можливості відступити чи сховалься.
 

— Ти так довго цього чекала... — ледь чутний шепотіння розчинився на самих губах.
 

Коли їхні губи нарешті зустрілися, світ навколо ніби звузився до цієї однієї точки дотику. Поцілунок був спочатку повільним, розгубленим і трепетним, але вже за секунду перетворився на щось голодне й невідворотне. Аліса цілувала її жадібно, м'яко покусуючи нижню губу, змушуючи серце Гвінет пропускати удари, а в грудях розливатися гарячою, в’язкою хвилею.
 

Усередині сну все здавалося неймовірно гострим: вологий дотик чужого язика, терпкий запах її парфумів на шкірі, важке спільне дихання, що заповнювало все простір навколо. Руки Аліси впевнено й гаряче ковзнули нижче, уздовж ребер, залишаючи за собою розпечені смуги мурашок, а Гвінет у відповідь притиснулася ближче, відчайдушно намагаючись стерти будь-яку відстань між ними.
 

Це була та інтимність, де зникали будь-які межі — чисті емоції, тіла, що наче розплавлялися одне в одному, і солодке, нестерпне відчуття падіння, з якого не хотілося повертатися в реальність.

Будильник неприємно розбудив Гвінет.

Вона потерла очі й повільно піднялася з ліжка.

Але посмішка не зникала з її обличчя.

Серце все ще билося швидше, нагадуючи про сон, який вона щойно бачила.

І цього разу Гвінет зовсім не бентежило те, що їй наснилася Аліса.

Вона вже розуміла свої почуття.

Розуміла, чого хоче.

Просто знала одне:

це буде.

Але не зараз.