22 глава

Аврора помітила погляд Гвінет.

Він настільки виразно читався ревністю, що повітря навколо, здавалося, можна було різати ножем.

Гвінет продовжувала дивитися на Алісу, яка захоплено розглядала новий для себе світ.

Аврора важко зітхнула й підійшла до подруги.

— Просто поговори з нею.

Гвінет навіть не повернула голови.

— З ким?

Аврора подивилася на неї з виразом: «Ти серйозно?»

— З Алісою.

— Про що?

— Про те, що ти вже хвилин п'ять дивишся на неї так, ніби вона вкрала в тебе щось дуже дороге.

Гвінет нарешті відвела погляд.

— Вона нічого не крала.

Аврора ледь усміхнулася.

— Тоді чому ти ревнуєш?

Гвінет замовкла.

Аврора поклала руку їй на плече.

— Гвінет. Ти письменниця. Ти можеш вигадати цілий світ.

Вона кивнула в бік Аліси.

— Але почуття за неї ти не напишеш.

— Я цього не робила, — сказала Гвінет. — І не менш здивована, ніж ти.

Вона важко видихнула й подивилася на книгу.

— Можливо, я знаю, хто це.

Аврора насторожилася.

— Хто?

Гвінет на мить задумалася, а потім ледь помітно підняла очі.

— Крилата особа.

Аврора нічого не сказала.

Гвінет лише загадково усміхнулася.

— Не обов'язково ангел.

— Ти натякаєш на когось конкретного?

— Можливо.

Аврора примружилася.

— Сову?

Гвінет усміхнулася ще ширше.

— Я нічого не казала.

Аврора суворо подивилася на подругу, схрестивши руки на грудях.

— Ліара.

Гвінет зітхнула.

— Я їй усе розповіла. Вона, напевно, просто так хотіла допомогти.

Аврора похитала головою.

— «Просто допомогти»?

— Так.

— Настільки, що змінила правила твоєї книги й затягнула туди Алісу?

Гвінет промовчала.

Аврора ледь усміхнулася.

— Схоже, твоя Ліара має дуже своєрідне уявлення про допомогу.

Гвінет подивилася на Алісу, яка тим часом із захопленням розглядала світ книги.

— Вона завжди була такою.

— А ти не сердишся?

Гвінет знову глянула на Алісу.

— Ще не вирішила.

— Ліліт, це точно треба записати в книгу пригод, — сказала Аліса, все ще посміхаючись. — Ця пригода і образ Едвіна мають залишитися на сторінках.

Едвін насторожено подивився на неї.

— Який ще образ?

Аліса невинно усміхнулася.

— Особливо твоя зовнішність.

— Алісо…

Ліліт більше не витримала.

Вона підійшла до Едвіна й, ледве стримуючи сміх, легенько вщипнула його за живіт.

— Ох, Едвіне…

— ЛІЛІТ!

Він миттєво відскочив убік і прикрив живіт руками.

Діана, не піднімаючи голови від блокнота, додала:

— Записую.

— Діано, навіть не думай!

— Уже записала.

Гвінет тихо пирснула зі сміху.

Едвін ображено подивився на всіх.

— Я хочу назад у світ, де мене поважають.

Аліса поплескала його по плечу.

— Не хвилюйся. У моїх спогадах ти назавжди залишишся красивим.

Едвін на мить заспокоївся.

— Дякую.

— А цей момент я теж запам'ятаю.

— Алісо!

— Едвіне, покажеш свій животик мені? — з усмішкою запитала Аліса.

Едвін застиг.

— Що?

Аліса простягнула руку й легко погладила його по животі поверх сорочки.

— Ну ж бо. Я хочу побачити, що такого страшного ти знайшов у дзеркалі.

Едвін почервонів.

— Алісо, не треба!

Ліліт одразу прикрила рот рукою, щоб не розсміятися.

Діана швидко щось записала в блокнот.

Гвінет мовчки дивилася на них.

Її погляд знову став таким, що Аврора лише важко зітхнула.

— Гвінет…

— Я нічого не сказала.

— Але подумала.

— Це не заборонено.

А Едвін, остаточно здавшись, пробурмотів:

— Я більше ніколи не дивитимусь у дзеркала.

— Так, ми потрапили до книги, — нарешті сказала Аліса. — Треба вибратися з неї. Але як?

— Все просто, — перебила її Аврора. — Треба завершити сюжет.

Усі подивилися на неї.

— Я про таке читала, — продовжила Аврора. — Коли ми завершимо арку книги, вона нас випустить.

Аліса задумалася.

— Тобто нам просто потрібно дійти до кінця історії?

— Саме так.

Гвінет мовчки слухала.

Аврора перевела погляд на неї.

— Але є одна проблема.

— Яка? — запитала Аліса.

— Сюжет знає тільки автор.

Усі повільно повернулися до Гвінет.

Письменниця застигла.

— О ні…

Едвін схрестив руки.

— Ну що ж. Схоже, тепер ти наша єдина надія.

Гвінет подивилася на нього.

— Після того, як ти звинувачував мене у своїй вазі?

— Я готовий пробачити тобі все.

Діана спокійно дописала в блокнот:

«Правило книги №1: хочеш вийти — знайди автора».

— Розкажи нам, що робити, — сухо й по суті сказала Аврора.

— Добре.

Гвінет зітхнула й почала пояснювати. Вона розповіла всім приблизно, які події мають відбутися, що потрібно зробити, куди вони мають потрапити й кого зустріти.

Нарешті настала черга Аліси.

Гвінет помітно зам'ялася.

— Не знаю, як тобі сказати… Я не хочу порушувати твої кордони. Я все розумію, тому…

— Ближче до справи.

Гвінет замовкла на секунду.

— Ми маємо поцілуватися на світанку.

Запала коротка тиша.

Аліса кліпнула.

— І все?

Гвінет здивовано подивилася на неї.

— Так…

— Я думала, ти так довго говориш, бо я маю з'їсти тебе.

Ліліт пирснула зі сміху.

Едвін прикрив обличчя рукою.

Аврора лише похитала головою.

Аліса ж спокійно взяла Гвінет за руку.

— Все буде добре.

Гвінет подивилася на їхні руки, а потім на Алісу.

І чомусь саме після цих слів її серце забилося швидше.