20 глава

День просувався повільно.

Аліса й Едвін зрештою таки встали з ліжка.

Сон — це добре.

Але їсти хочеться завжди.

Особливо після ночі, проведеної за переглядом аніме.

Аліса позіхнула й поправила волосся.

— Я голодна.

— Я теж, — відгукнувся Едвін.

І тут вони обоє відчули запах із кухні.

Аліса одразу ожила.

— Їжа.

Едвін усміхнувся.

— Згоден. Це достатньо вагома причина прокинутися.

Не змовляючись, вони разом спустилися вниз.

Запах ставав дедалі сильнішим.

Здавалося, кухня кликала їх сама.

Ліліт щасливо стояла біля плити, щось тихенько наспівуючи собі під ніс.

Почувши кроки, вона підняла голову й побачила перед собою незмінну пару.

— Як красиво пахне... — Аліса вдихнула аромат, заходячи на кухню.

Ліліт усміхнулася.

— Якщо ти не забула, тато вчив не тільки тебе готувати.

Вона вимкнула плиту й задоволено оглянула свої кулінарні творіння.

— У духовці запечена риба з овочами. Ще є грибний суп. А на десерт, звісно, тірамісу.

— Тірамісу? — очі Аліси одразу загорілися.

— Саме так.

Едвін тихо засміявся.

— Здається, ми прокинулися дуже вчасно.

Ліліт глянула на них і похитала головою.

— Я так і знала, що вас приведе сюди саме запах їжі.

— Діано, обід уже готовий! — вигукнула Ліліт, накриваючи на стіл.

Вона розлила грибний суп по супницях, а запечену рибу з овочами акуратно виклала на велику тарілку.

Аліса тим часом поставила на стіл тарілки та прибори.

З кухні вже так смачно пахло, що чекати ставало дедалі важче.

— Діано! — ще раз покликала Ліліт. — Іди їсти!

— Діано, обід уже готовий! — покликала Ліліт.

Діана вийшла зі своєї кімнати й швиденько сіла за обідній стіл.

Незабаром із майстерні вийшла Аврора й теж приєдналася до всіх.

У цей момент у двері хтось подзвонив.

Аліса піднялася з-за столу й пішла відчиняти.

На порозі лежала книга.

На обкладинці великими літерами було написано:

«Кохання, яке було завжди»

Аліса підняла її.

— Цікаво... Гвінет казала, що тільки відправила рукопис на друк.

Вона ще раз оглянула обкладинку, а потім повернулася до всіх.

Сівши за стіл, Аліса поклала книгу поруч і взялася за суп.

Та не встигла зробити й кількох ложок, як двері відчинилися.

На порозі стояла Гвінет.

— Привіт усім! Приємного апетиту. Вибачте, що без попередження, але я хотіла подякувати Аврорі за твій еліксир.

Аврора усміхнулася.

— Я знайшла тільки-но твою книгу. Твоя порція теж на столі.

Гвінет здивовано подивилася на Алісу.

— Яку книгу?

— Ось цю.

Аліса показала їй обкладинку.

Гвінет зблідла.

— Я не залишала книги.

Вона підійшла ближче.

— Її ще взагалі немає. Я тільки відправила рукопис на друк.

Аліса повільно взяла книгу в руки.

— Тоді як?..

Вона відкрила першу сторінку.

У ту ж мить сторінки спалахнули яскравим світлом.

— Алісо! — встигла вигукнути Гвінет.

Світло миттєво огорнуло всю кімнату.

А потім...

Усі зникли.

За столом більше нікого не було.

Лише недоїдений суп, тарілки й книга, що лежала на столі.

Через кілька хвилин із кімнати вийшла Сейбл.

Вона сонно потягнулася, озирнулася...

І завмерла.

У кімнаті нікого не було.

Сейбл кілька секунд мовчки дивилася на порожній стіл.

Потім її очі округлилися.

— ...Що?

Вона швидко озирнулася ще раз.

— АЛІСО?!

Тиша.

Сейбл подивилася на книгу.

І вже тоді зрозуміла, що сталося щось дуже погане.