15 глава

Настав ранок, і Аліса чекала на гостю, яка вже кілька місяців подорожувала. Після їхньої останньої зустрічі вони три дні навіть дивитися не могли на вино — від одного запаху їх нудило. Ліліт довелося вигадати для них спеціальні ліки.

До приїзду гості Аліса та Едвін вирушили за покупками, щоб приготувати для неї щось смачне.

Дідусь завжди вчив Алісу:

— Гість має вийти з дому нашої сім'ї ситим.

А сама Аліса й без нагадувань любила готувати та пригощати людей.

Зупинившись біля прилавка з молочними продуктами, Аліса розглядала товари, а потім потягнулася до йогурту зі знижкою.

— Алісо, візьми ось цей. Нам не потрібно економити на знижках, — сказав Едвін, пильно дивлячись на неї.

— Але я такого ще не їла. Мені цікаво.

Поруч із ними зупинилася пара з невеликою корзиною. Дівчина потягнулася до йогурту, але хлопець холодно забрав її руку.

— Ми не можемо ще купити йогурт. Достатньо морозива.

Аліса здивовано подивилася на них.

Як так можна?

Вона нічого не сказала. Просто відійшла до іншого ряду, взяла ще одну корзину й почала складати туди різні смаколики.

Едвін мовчки спостерігав за нею. Він уже зрозумів, що задумала Аліса.

Через кілька хвилин вона підійшла до каси самообслуговування, оплатила покупки й повернулася до пари.

Простягнувши пакет дівчині, Аліса трохи усміхнулася.

— Можливо, це не дуже красиво з моєї сторони, але нехай цей день буде трохи веселіший для тебе.

Дівчина розгублено взяла пакет.

Аліса лише усміхнулася їй і разом з Едвіном пішла далі, ніби нічого особливого не сталося.

— Кіро, вибач. Я щось спалахнув, — тихо сказав хлопець.

Кіра не відповіла одразу.

Вона дивилася вслід чорноволосій дівчині із захватом, а на її обличчі поступово з'явився рум'янець.

— Що б приготувати Амаріс? Можливо, щось із м'яса? Чи рибу, або курку? Або все? Треба ще вибрати закуски.

Аліса почала розглядати прилавки.

— Я за м'ясо, — сказав Едвін, підходячи до прилавка зі стейками.

Аліса усміхнулася.

— Значить, вирішено. Беремо всього потрохи.

Аліса рішуче попрямувала до прилавка з вином.

Едвін одразу зрозумів: зараз буде весело.

— Ти впевнена, що нам потрібно стільки вина? Минулого разу, цитую: «Я на вино дивитися не можу, не те що пити».

— З хорошою людиною можна, — абсолютно спокійно відповіла Аліса, ставлячи до кошика вже п'яту пляшку.

Едвін почав подумки оцінювати масштаби того, що чекало на них увечері.

Він подивився на п'ять пляшок вина в кошику, потім на Алісу.

— Мені вдягнути щось зручніше?

Аліса здивовано глянула на нього.

— Навіщо?

Едвін на мить замислився.

— Чи одразу те, що не шкода?

— Тому що після останнього разу я побачив твій внутрішній світ.

Розглядаючи пляшку вина, Едвін не стримав сміху.

— Ти не жартуй, а то буде як минулого року. Тоді, коли я тебе покусала, а ти перетворився на ворона і кілька днів не повертався.

Едвін зблід.

— Тоді ми все з'їли, а ти був такий апетитний.

— Я зрозумів. Їжі треба брати на кілька днів.

— У мене була інша мета, але чомусь щось пішло не так, — Аліса замислилася, ніби намагаючись пригадати. — Овуляція пішла не туди.

Едвін скептично на неї подивився.

— Тому мені після того всі синці по тілу місяць сходили.

Аліса лише усміхнулася.

— Зате як красиво.

Дівчина, яка стояла неподалік, мимоволі заслухалася їхньої розмови.

«Ех, як же я нудно живу... Така цікава пара. Може, і мого покусати для відновлення почуттів?»

Вона задумливо подивилася на свого хлопця, який саме вибирав сир.

«Хм... Треба буде подумати.»

Хлопець, який секунду тому розглядав сир, раптом усіма фібрами тіла відчув небезпеку й обернувся.

— Люба, ти щось задумала?

— Ні. Я все вирішила.

Вона підійшла ближче, легенько вщипнула його за бік і прошепотіла:

— Здивуй.

Вони пішли до каси, обіймаючись.

Аліса кілька секунд дивилася їм услід.

— Ти це теж бачив? — запитала вона, розглядаючи пару.

Едвін усміхнувся.

— На жаль, так.

— Я не хочу знати… і водночас хочу, — Аліса дивилася на пару, яка вже виходила з магазину. — Дуже цікава пара.

Едвін провів їх поглядом.

— Цікаво, що за ігри такі, що після них стільки синців залишається?

Аліса на мить замислилася.

— Думаю, краще нам цього не знати.

Едвін кивнув.

— Нарешті ми в чомусь згодні.

Завершивши покупки, вони зайшли до будинку.

Діана, почувши, як відчинилися двері, тієї ж миті вже стояла біля входу.

— Усе для тебе, — Едвін простягнув пакет дівчинці.

— Дякую!

Діана в ту ж секунду схопила пакет і побігла до своєї кімнати.

Едвін подивився їй услід, а потім перевів погляд на Алісу.

— Якби я не знав правди, подумав би, що це справді твоя донька.

Аліса усміхнулася.

— Вся в мене.

— Але не забувай, татусю, що ми фіктивні батьки.

Аліса підійшла до Едвіна зовсім близько й легенько потерлася своїм носом об його.

— Ви стільки живете разом, а я все не можу до цього звикнути, — Аврора взяла пакет і почала розкладати покупки в холодильник.

Еліона тим часом складала до сумки книги.

— Це дуже мило. Ви такі органічні, коли разом.

Дівчина взяла пляшку води й поклала її до своєї сумки, мимоволі усміхнувшись.

— Я йду до книжкового клубу. Не переживай, Алісо, до вечора буду. Твою вечерю не пропущу. І в мене є друг. Ви не проти, якщо він прийде на вечерю?

— Сподіваюся, він стресостійкий, — Едвін поніс решту пакетів.

— На що ти натякаєш?

— Після кількох днів із вами я боюся. Одного разу ти взагалі хотіла мене згвалтувати, але літаю я швидше.

Аврора завмерла.

— Мені це чомусь дивно... Але як? Мені стало цікаво, як ви взагалі до цього дійшли.

Вона сама здивувалася власним словам.

«Дивно... Раніше мене це взагалі не цікавило.»