14 глава

Теплий літній вечір повільно огортав будинок.

Після вечері Каел пішов прогулятися сам, а Аліса згадала про книгу, яку давно хотіла прочитати.

Вона знала, що бачила її у кімнаті брата.

Рішуче зайшовши всередину, Аліса підійшла до полиці й почала шукати потрібну книгу.

Вона вже майже знайшла її, коли її погляд зупинився на невеликому чорному блокноті.

На обкладинці було написано лише одне слово:

«Щоденник».

Аліса завмерла.

— Не мої справи...

Вона вже хотіла відвести погляд, але щось усередині не давало їй спокою.

Зрештою цікавість перемогла.

Вона обережно відкрила блокнот.

На першій сторінці був запис.

Я зустрів її.

Вона така сама, як на фото. А можливо, навіть красивіша.

Вона схожа на фею.

Це найкращий день у моєму житті.

Я тримав свою сестру за руку.

Але мені так сумно, що я не міг сказати їй правду. Не міг сказати, хто я для неї.

Вона дуже любить солодощі. Треба це запам'ятати.

Я залишив собі фото з нею.

Ми справді разом на ньому.

Не так, як я робив раніше — коли уявляв себе поруч і додавав себе на фото.

Тепер я справді стою біля неї.

Мені не віриться, що це сталося.

Я боюся прокинутися і зрозуміти, що це був лише сон.

Будь ласка, нехай цей день був справжнім.

Аліса повільно перегорнула сторінку.

Я купив сестричці іграшку її улюбленого персонажа з аніме — Сейлор Мун.

Я довго збирав гроші, щоб купити її.

Сподіваюся, їй сподобається.

Я хочу, щоб у неї було щось від мене.

Аліса перестала дихати на секунду.

Сейлор Мун.

Та сама іграшка.

Та сама, яка була з нею з дитинства. Яку вона берегла, навіть коли виросла.

Яку ніколи не вважала чимось особливим.

Її пальці затремтіли.

— Це ти...

Вона подивилася на іграшку, яку уявно могла побачити навіть зараз.

— Ти подарував її мені...

Аліса швидко перегорнула ще кілька сторінок.

Ближче до середини щоденника вона знайшла інший запис.

Сьогодні я подивився ще одне аніме зі списку сестрички.

Не знаю, чи мені подобається все, що подобається їй.

Але я хочу розуміти її.

Вона сміється з цих моментів. Значить, вони важливі.

Треба запам'ятати її улюблених персонажів.

Аліса завмерла.

— Він слідкував за моїм блогом...

Вона тихо засміялася, але очі вже наповнювалися сльозами.

— Ти справді намагався мене знати...

Вона продовжила читати.

Ще один запис.

Ще один.

І ще.

У кожному було щось про неї.

Улюблена їжа.

Аніме.

Персонажі.

Книги.

Речі, які її смішили.

Речі, які засмучували.

Маленькі деталі, які Аліса сама давно забула.

Каел пам'ятав.

Вона вже хотіла перегорнути наступну сторінку, коли почула звук відчинених дверей.

Аліса завмерла.

Каел стояв на порозі.

Його погляд опустився на щоденник у її руках.

Запала тиша.

— Вибач...

Аліса одразу закрила його.

— Я шукала книгу. І побачила твій щоденник. Я не хотіла...

Вона поклала блокнот назад на полицю.

— Але те, що я прочитала...

Каел мовчав.

Аліса повернулася до нього.

— Дякую за твій подарунок.

Вона ледь усміхнулася.

— І, як я розумію, таких подарунків було багато.

Каел тихо видихнув.

— Було.

Аліса опустила очі.

— Вибач, що мене не було у твоєму житті.

Каел підійшов до неї.

У руках він тримав книгу, яку вона шукала.

Він простягнув її сестрі.

— Ти казала, що хочеш її.

Аліса здивовано подивилася на книгу.

— На сайті побачив, що вона є.

Вона взяла її.

— Ти навіть це запам'ятав?

— Я багато чого запам'ятав.

Каел усміхнувся.

— І я зовсім не проти, що ти прочитала щоденник.

Аліса підняла очі.

— Справді?

— Так навіть простіше.

Він сів на край ліжка.

— Бо там багато того, що я сам не знаю, як тобі сказати.

Аліса мовчки сіла поруч.

Її погляд упав на фоторамку, що стояла неподалік.

Вона взяла її.

На фотографії були вони.

Двоє маленьких дітей, які стояли поруч і усміхалися в камеру.

Настільки схожі, що будь-хто, хто не знав правди, легко міг би подумати, що перед ним близнюки.

Аліса провела пальцями по склу.

— Ти зберіг її...

Її голос затремтів.

Очі наповнилися сльозами.

Каел лише кивнув.

— Звісно.

Аліса ще довго дивилася на фотографію.

— Я пам'ятаю цей день, — прошепотіла вона. — Він був дуже щасливим для мене.

Вона усміхнулася крізь сльози.

— Я тоді не розуміла чому. Просто... мені здавалося, ніби в моєму житті чогось не вистачало.

Каел мовчав.

— А потім з'явився ти.

Вона подивилася на нього.

— І все стало якось правильно. Ніби я знайшла когось, кого давно знала.

Каел опустив погляд на фотографію.

— Ми народилися в один день, — тихо сказав він. — З різницею лише в кілька секунд.

Аліса ледь усміхнулася.

— Якби не різні мами...

— Ми могли б бути близнюками.

Вони обоє тихо засміялися.

А потім Аліса знову подивилася на фотографію.

— Виходить, я все життя сумувала за тобою, навіть не знаючи, кого саме шукаю.

Каел нічого не відповів.

Просто обійняв її.

І цього разу Аліса не відсторонилася.

Вона притиснулася до брата й заплющила очі.

Бо вперше в житті це слово — «брат» — більше не було для неї мрією.

Він справді був поруч.