Під Місячним Небом

Розділ 111. Війна богів

Чорний місяць закрив половину неба.

Місто мертвих більше не існувало.

Вулиці розколювалися.

Старі будинки розсипалися на срібний пил.

А з брами один за одним виходили древні боги.

Їхні тіла були схожі на людей, але за кожним тягнулися величезні хвости світла.

Їх було так багато, що небо стало майже білим.

Муґьон дивився на них і прошепотів:

— Вони повернулися.

Соа стояла поруч із Техьоном.

— Їх можна перемогти?

— Ні.

— Тоді що нам робити?

Муґьон подивився на Міан.

— Пам'ятати.

— Що?

— Що саме вона є ключем.

Міан зблідла.

— Я?

— Так.

— Що зі мною станеться?

Муґьон не відповів.

Соа зрозуміла.

— Скажи.

— Вона повинна відкрити останні ворота.

— А потім?

Муґьон опустив очі.

— Вона перестане існувати.

Соа одразу притиснула Міан до себе.

— Ні.

Міан заплакала.

— Мамо...

— Ніхто тебе не забере.

Техьон поклав руку їй на плече.

— Ми знайдемо інший спосіб.

Але в його голосі вже не було впевненості.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше