Під Місячним Небом

Розділ 110. Кінець тільки починається

Король Першого Місяця підняв голову.

— Досить.

Небо стало чорним.

Місяць збільшився в десятки разів.

Міан закричала:

— Мамо!

Соа обернулася.

За дівчинкою відкривалася величезна срібна брама.

З неї долинали голоси.

Тисячі.

Мільйони.

Стародавні.

Король сказав:

— Ворота відкриті.

Муґьон зблід.

— Це неможливо.

— Що там? — запитала Соа.

Він відповів:

Перші боги.

Техьон підвівся.

Його одинадцять хвостів світилися.

— Тоді ми їх зупинимо.

Король засміявся.

— Ти все ще думаєш, що можеш перемогти?

Техьон подивився на Соа.

Потім на Міан.

— Ні.

Він узяв Соа за руку.

— Я думаю, що нам не потрібно перемагати.

— А що?

Техьон усміхнувся.

Нам потрібно змінити саму легенду.

Соа подивилася на нього.

— Як?

Він відповів:

— Разом.

І в ту мить Міан зробила крок уперед.

Її дев'ять хвостів спалахнули.

Соа відчула свою силу.

Техьон — свою.

Три покоління.

Три сили.

Одна доля.

А за срібною брамою відкрилися очі.

Величезні.

Стародавні.

Безсмертні.

І перший із богів прошепотів:

Нарешті... дитина місяця повернулася додому.

Міан подивилася на Соа.

— Мамо...

— Я тут.

— Я боюся.

Соа міцно взяла її за руку.

— Тоді будемо боятися разом.

Техьон став поруч.

— І переможемо разом.

А над ними повільно почав сходити чорний місяць.

І це був знак того, що справжня війна між людьми, духами та богами...

тільки починалася.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше