Розділ 100. Нова легенда

Соа піднялася.

Її десять хвостів розкрилися за спиною.

Поруч із нею стояла Міан.

Дев'ять хвостів.

А навпроти них — дванадцять хвостів батька Техьона.

Техьон стояв посередині.

Між минулим і майбутнім.

— Техьон!

Він подивився на Соа.

— Я тут.

— Дай мені свою руку.

Він підійшов.

Вона взяла його долоню.

Міан зробила те саме.

Три руки.

Три покоління.

Минуле.

Теперішнє.

Майбутнє.

Над ними з'явився величезний місяць.

І голос Соа прозвучав над усім містом:

— Відтепер жодна душа не буде прив'язана до свого призначення.

Її сила розійшлася хвилею.

— Жодна дитина не буде помилкою.

Міан заплакала.

— Жодна любов не буде заборонена через час.

Техьон стиснув її руку.

— І жоден світ не матиме права вирішувати, кого ми повинні любити.

Місяць вибухнув світлом.

Батько Техьона закричав.

Його дванадцять хвостів почали зникати.

Один.

Другий.

Третій.

Він падав на коліна.

— Ти не можеш змінити закон!

Соа відповіла:

— Я не змінила закон.

Вона подивилася на Міан.

— Я створила новий.

Світло стало настільки яскравим, що всі заплющили очі.

А коли вони відкрили їх...

місто мертвих змінилося.

Небо стало синім.

Дощ припинився.

Душі більше не були приречені залишатися тут.

Перед ними з'явився світанок.

Перший світанок за тисячі років.

Міан дивилася на нього широко розплющеними очима.

— Красиво.

Соа усміхнулася.

— Так.

Техьон стояв поруч.

І раптом Міан взяла його за руку.

— Тату?

— Так?

— А тепер я можу залишитися?

Він подивився на Соа.

Потім на дитину.

І вперше посміхнувся так, як Соа ніколи раніше не бачила.

— Тепер ти можеш залишитися назавжди.

Але далеко за межами міста...

у темряві відкрилися ще одні очі.

Золоті.

Хтось прошепотів:

— Отже, вони змінили закон.

Пауза.

— Тоді настав час показати їм, чому цей закон існував спочатку.

І десь у далекій горі прокинувся стародавній дух.

Дух, якого боялися навіть боги.

Король першого місяця.