Під Місячним Небом

Розділ 96. Життя, якого не було

Соа стояла в маленькому будинку.

На кухні пахло рисом і свіжим чаєм.

Хтось сміявся.

Вона обернулася.

Техьон стояв біля плити.

На ньому був звичайний домашній одяг.

Ніяких хвостів.

Ніяких духів.

Ніяких богів.

Він усміхався.

— Соа, ти знову забула купити молоко.

— Я була зайнята.

— Чим?

— Виховувала твою доньку.

З кімнати вибігла маленька дівчинка.

Дев'ять хвостиків хиталися за її спиною.

— Мамо!

Соа підняла її на руки.

— Міан.

Техьон підійшов і обійняв їх обох.

Це було...

ідеально.

Звичайне життя.

Сім'я.

Сміх.

Тепло.

Соа відчула сльози.

— Це справжнє?

Міан стояла поруч.

— Ні.

— Але воно могло бути.

— Так.

— Чому його немає?

Міан подивилася на неї.

— Бо в іншій версії майбутнього Техьон помер.

Соа різко повернулася.

— Що?

Картинка змінилася.

Вона побачила Техьона на землі.

Його дев'ять хвостів згасали.

Вона кричала.

Тримала його голову на руках.

Міан стояла поруч.

І плакала.

Потім Соа побачила себе.

Через роки.

Вона була сама.

Старша.

Сиве волосся.

Порожній погляд.

А Міан стояла перед нею.

— Ти повинна повернутися.

Соа відповіла:

— Куди?

— На початок.

— Навіщо?

— Щоб урятувати його.

І тоді Соа зрозуміла.

Міан не була випадковою дитиною.

Вона була результатом спроби змінити минуле.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше