Розділ 91. Той, хто прийшов із неба

Чорна тріщина в небі ставала дедалі ширшою.

Спочатку вона нагадувала тонку подряпину на темному склі.

Потім розійшлася в боки.

Ще мить — і над містом утворилася величезна вертикальна брама.

З неї лилося червоне світло.

Воно падало на дахи будинків, на мокрі вулиці, на обличчя душ, які зупинялися посеред дороги й піднімали голови.

Місто мертвих завмерло.

Навіть дощ припинився.

Соа стояла поруч із Техьоном.

Її пальці міцно стискали його руку.

— Техьон...

— Я тут.

— Ти справді знаєш цей голос?

Він не відповідав кілька секунд.

Його погляд був прикутий до брами.

— Так.

— Хто він?

Техьон ковтнув.

— Мій батько.

Соа ніколи не чула, щоб він говорив про батька.

Вона знала лише, що Техьон був створений Хваном.

Але тепер усе раптом стало набагато складнішим.

— Ти казав, що тебе створив Хван.

— Так.

— Тоді як у тебе може бути батько?

Техьон опустив очі.

— Бо Хван не був моїм справжнім творцем.

Соа відчула холод.

— Тоді хто?

Техьон подивився на неї.

— Той, хто створив Хвана.

У небі пролунав сміх.

Не гучний.

Навпаки — майже лагідний.

Саме тому він був страшним.

— Техьон.

Голос прокотився над містом.

— Мій син.

Техьон стиснув щелепи.

— Не називай мене так.

З брами почала спускатися постать.

Спочатку Соа побачила довге чорне волосся.

Потім білий одяг.

Потім обличчя.

Чоловік виглядав приблизно на тридцять років.

Його шкіра була майже білою.

Очі — золотими.

А за його спиною повільно розкривалися хвости.

Один.

Два.

Три.

...

Дванадцять.

Соа перестала дихати.

— Дванадцять...

Техьон тихо сказав:

— Саме так.