Під Місячним Небом

Розділ 90. Одинадцятий місяць

Того вечора на небі з'явився новий місяць.

Одинадцятий.

Соа дивилася на нього й відчувала, що це лише початок.

Техьон стояв поруч.

— Щось не так?

— Так.

— Що?

Вона показала на небо.

— Там має бути лише один місяць.

Техьон подивився.

Його обличчя стало серйозним.

— Це не місяць.

— А що?

— Ворота.

У небі почала формуватися величезна чорна тріщина.

Через неї просочувалося червоне світло.

Потім пролунав голос.

Глибокий.

Старий.

Нелюдський.

— Соа.

Вона завмерла.

— Час повертатися.

Техьон міцніше стиснув її руку.

— Ми не підемо.

Голос засміявся.

— Ти вже одного разу сказав це.

Техьон зблід.

— Я пам'ятаю цей голос...

Соа подивилася на нього.

— Чий?

Він підняв очі.

Мого батька.

І в небі відкрилися ворота.

З-за них повільно вийшла величезна тінь із дванадцятьма хвостами.

Міан, яка стояла далеко на вулиці, прошепотіла:

— Він прийшов.

А потім посміхнулася.

— Нарешті.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше