Під Місячним Небом

Розділ 82. Кімната 309

Їм дали три кімнати.

Соа залишилася сама.

Принаймні спочатку.

Вона сиділа на краю ліжка й дивилася у вікно.

За склом проходили люди.

Але ніхто не відкидав тіні.

Соа зняла каблучку, яку подарував їй Техьон, і поклала на долоню.

Срібло тихо блищало.

Вона провела пальцем по металу.

— Тільки не помирай...

Вона сказала це майже пошепки.

Раптом у двері постукали.

Три рази.

Соа підняла голову.

— Хто?

Тиша.

Вона підійшла до дверей.

— Техьон?

Знову три удари.

Вона відкрила.

Техьон стояв у коридорі.

— Ти чому не спиш?

— Хотів перевірити, чи ти в порядку.

— Я нормально.

Він уважно подивився на неї.

— Точно?

— Точно.

— Тоді чому ти плакала?

Соа торкнулася щоки.

Вона навіть не помітила сліз.

— Я просто...

Вона замовкла.

Техьон зайшов.

Сів поруч.

— Ти боїшся.

— Так.

— Я теж.

Соа подивилася на нього.

— Ти ніколи не говориш, що боїшся.

— Бо зазвичай немає сенсу.

— А зараз?

Техьон подивився їй в очі.

— Зараз є.

— Чого ти боїшся найбільше?

Він відповів не одразу.

— Прокинутися одного ранку й не пам'ятати тебе.

Соа завмерла.

— Чому саме цього?

— Бо вже сьогодні я забув одну річ.

— Яку?

Техьон опустив погляд.

— Як звучав голос моєї матері.

Соа нічого не сказала.

Вона просто обійняла його.

Техьон притулився чолом до її плеча.

— Не дай мені забути тебе.

— Не дам.

— Навіть якщо я забуду тебе сам?

— Навіть тоді.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше