Розділ 71. Через рік

Минув один рік.

За цей час світ змінився настільки, що Соа іноді здавалося, ніби вона прокинулася в іншій реальності.

Люди вже не дивувалися, побачивши на вулиці духа.

Ну... принаймні більшість.

Деякі кумихо відкрили маленькі кафе.

Духи води працювали біля річок.

Гірські духи іноді допомагали рятувальникам.

А стародавні істоти, які століттями ховалися від людей, нарешті отримали можливість жити відкрито.

Але Соа найбільше змінилася сама.

Вона більше не боялася своєї сили.

Вона навчилася викликати десять хвостів місячного світла.

Навчилася бачити душі.

Чути голоси духів.

Іноді навіть бачити спогади людей, яких

Але була одна річ, до якої Соа так і не змогла звикнути.

Сни.

Щоночі вона бачила одне й те саме місце.

Темний ліс.

Величезний місяць.

Старий кам'яний міст, під яким текла чорна вода.

І дитину.

Спочатку вона бачила її здалеку.

Потім — ближче.

Потім — зовсім поруч.

Дівчинці було не більше шести років.

У неї було довге чорне волосся, бліда шкіра і великі золоті очі.

А за спиною...

дев'ять маленьких пухнастих хвостів.

Щоночі дитина стояла посеред мосту й чекала.

І щоночі повторювала одне й те саме:

— Мамо, чому ти мене залишила?

Соа прокидалася після цього зі сльозами.

Спочатку вона нікому не розповідала.

Навіть Техьону.

Вона боялася.

Не самого сну.

А того, що одного разу дитина скаже щось, що вона згадає.

І саме це сталося.

Одного ранку Соа прокинулася різко.

Серце билося так сильно, що вона притиснула долоню до грудей.

Техьон одразу прокинувся.

— Соа?

Вона мовчала.

— Що сталося?

— Вона сказала моє ім'я.

Техьон сів.

— Хто?

Соа подивилася на нього.

— Дівчинка.

Його обличчя змінилося.

— Яка дівчинка?

— Та, яку я бачу уві сні.

Техьон кілька секунд мовчав.

— Що вона сказала?

Соа прошепотіла:

— Вона сказала: «Мамо, Техьон мене обманув».

У кімнаті стало тихо.