Під Місячним Небом

Розділ 70. Після війни

Через кілька місяців світ змінився.

Люди дізналися про духів.

Деякі боялися.

Деякі захоплювалися.

А деякі просто прийняли нову реальність.

Кумихо більше не ховалися.

Духи могли жити серед людей.

Небесний світ перестав керувати Землею.

А Соа...

вона залишилася людиною.

Майже.

Вона могла використовувати свою силу.

Але не була богинею.

Не була духом.

Не була Міарін.

Вона була Соа.

Техьон теж змінився.

Його хвости зникли.

Уперше за тисячі років він став смертним.

Одного ранку вони сиділи разом у маленькому кафе.

Соа подивилася на нього.

— Ти старієш.

— Знаю.

— Тобі страшно?

Техьон усміхнувся.

— Ні.

— Чому?

Він узяв її за руку.

— Бо тепер у мене є причина цінувати кожен день.

Соа усміхнулася.

За вікном падав перший сніг.

Техьон дивився на неї.

— Знаєш...

— Що?

— Я чекав тебе дуже довго.

— Я знаю.

— Але тепер я не хочу чекати.

— Чого?

Він дістав маленьку коробочку.

Соа застигла.

— Техьон...

Він відкрив її.

Всередині була проста срібна каблучка.

— Я не знаю, скільки в мене залишилося часу.

Він подивився їй в очі.

— Але хочу провести його з тобою.

Соа усміхнулася крізь сльози.

— Так.

— Ти навіть не дала мені договорити.

— Мені байдуже.

Вона засміялася.

— Так.

Техьон одягнув їй каблучку.

А за вікном на небі з'явився місяць.

Тільки один.

Звичайний.

Людський.

І вперше за тисячі років...

ніч була спокійною.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше