Під Місячним Небом

Розділ 50. Кімната спогадів

Техьон відвів Соа в окрему кімнату.

— Я не хотів тобі брехати.

— Але брехав.

— Так.

— Скільки ще таких людей існує?

— Не знаю.

— Скільки ще таємниць ти від мене приховав?

Він мовчав.

Соа відчула сльози.

— Я хочу знати все.

Техьон підійшов.

— Якщо я розповім тобі все, ти можеш мене зненавидіти.

— Дай мені самій вирішити.

Він довго дивився на неї.

Потім сказав:

— Добре.

Техьон торкнувся її чола.

Світ навколо змінився.

Соа опинилася в іншому місці.

Стародавній палац.

Кам'яні сходи.

Ліхтарі.

Сніг.

А перед нею стояв молодий Техьон.

Він був зовсім іншим.

Без звичної холодності.

Без багатовікової втоми.

Навпроти нього стояла Міарін.

Вона плакала.

— Ти справді зробиш це? — запитала вона.

— Так.

— Ти знаєш, що після цього я забуду тебе?

— Знаю.

— І ти все одно підеш?

— Так.

— Чому?

Техьон відповів:

— Бо якщо я залишуся, вони вб'ють тебе.

Міарін підійшла до нього.

— Я не боюся смерті.

— А я боюся.

— Чого?

— Жити у світі, де тебе немає.

Міарін торкнулася його обличчя.

— Тоді знай мене знову.

Техьон прошепотів:

— Обіцяю.

Спогад зник.

Соа стояла, плачучи.

— Ти любив її.

— Так.

— А зараз?

Техьон підійшов.

— Зараз я люблю тебе.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше