Під Місячним Небом

Розділ 46. Ранок після ночі

Ранок у горах настав тихо.

Над вершинами повільно підіймався туман, ховаючи дерева в молочно-білій імлі. Десь далеко кричали птахи, а з долини долинав ледве чутний шум річки.

Соа прокинулася на дерев'яній підлозі храму.

Першим, що вона побачила, було сонячне світло.

Другим — Техьон.

Він сидів біля вікна, спершись спиною на стіну.

Очі були заплющені.

Але Соа знала: він не спав.

— Ти всю ніч не спав?

Техьон відкрив очі.

— Ні.

— Чому?

— Стежив за тобою.

— Я могла сама за себе постояти.

— Учора ти ледве не зруйнувала половину гори.

Соа сіла.

— Це була не я.

— Саме це мене й хвилює.

Вона подивилася на свої руки.

На долонях залишалися тонкі золоті лінії.

— Вони досі тут.

Техьон підійшов ближче.

Взяв її руку.

Його пальці торкнулися її шкіри.

Золоті лінії на мить засвітилися.

Техьон різко відсмикнув руку.

— Що?

— Вона реагує на мене.

— Хто?

— Твоя сила.

Соа подивилася йому в очі.

— Чому?

Техьон мовчав.

— Техьон.

— Я не знаю.

— Ти знову кажеш це.

— Цього разу я справді не знаю.

Він хотів відійти, але Соа затримала його за руку.

— Не тікай.

Техьон зупинився.

— Я не тікаю.

— Тоді залишся.

Він подивився на неї кілька секунд.

Потім сів поруч.

— Добре.

Соа поклала голову йому на плече.

Вони мовчали.

І вперше за багато днів це мовчання не було страшним.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше