Під Місячним Небом

Розділ 36. Сон Міарін

Тієї ночі Соа заснула в храмі.

Їй наснився ліс.

Але це був не звичайний ліс.

Дерева були величезними.

Їхні стовбури світилися зсередини.

В небі висів величезний місяць.

Соа побачила дівчину.

Вона була неймовірно красивою.

Довге чорне волосся.

Біла сукня.

Золоті очі.

За спиною — десять хвостів.

Дівчина сиділа біля річки.

Поруч стояв молодий Бекхо.

Але він мав лише один хвіст.

— Ти знову прийшов, — сказала дівчина.

— Ти знала, що прийду.

— Знала.

— Навіщо ти мене кличеш?

Міарін усміхнулася.

— Бо ти самотній.

— Я не самотній.

— Тоді чому сидиш біля моєї річки щовечора?

Бекхо нічого не відповів.

Міарін засміялася.

Соа спостерігала за ними.

І раптом зрозуміла.

Вона знала цю дівчину.

Не як спогад.

Як частину себе.

Міарін повернула голову.

Прямо до Соа.

— Ти прийшла.

Соа застигла.

— Ти мене бачиш?

— Я завжди тебе бачила.

— Хто ти?

Міарін усміхнулася.

— Ти.

— Ні.

— Так.

— Я Соа.

— А я — та частина тебе, яку вони забрали.

— Хто?

Міарін підняла очі до місяця.

— Боги.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше