Під Місячним Небом

Розділ 34. Храм тисячі свічок

Усередині храму горіли сотні свічок.

Але ніхто їх не запалював.

Полум'я було нерухомим.

Навіть коли Соа проходила повз, воно не коливалося.

На стінах були намальовані сцени з давніх легенд.

Кумихо.

Тигри.

Змії.

Небесні духи.

І люди.

Соа зупинилася біля одного малюнка.

На ньому стояла дівчина в білому одязі.

Навколо неї були дев'ять хвостів.

А над головою — десятий.

— Це я?

Техьон підійшов.

— Ні.

— Але вона схожа.

— Саме це мене й лякає.

Муґьон провів пальцями по напису.

— Тут написано її ім'я.

— Яке?

Він прочитав:

Міарін.

Соа повторила:

— Міарін...

У ту ж мить свічки погасли.

У храмі стало темно.

А потім одна за одною вони почали запалюватися.

У кінці залу з'явилася стара жінка.

Вона була сліпою.

В руках тримала дерев'яну палицю.

— Ви запізнилися.

Техьон уклонився.

— Пані Хва.

— Я чекала вас сім століть.

Соа здивовано подивилася на Техьона.

— Ти її знаєш?

— Так.

Стара жінка посміхнулася.

— Я знала його, коли він був ще дитиною.

— Ви справді пам'ятаєте його?

— Я пам'ятаю всіх.

Вона повернула голову в бік Соа.

— Особливо її.

Соа відчула холод.

— Ви мене знаєте?

Стара жінка підійшла.

Поклала долоню їй на щоку.

І прошепотіла:

— Я чекала, коли ти повернешся.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше