Під Місячним Небом

Розділ 33. Заборонена гора

Наступного ранку вони вирушили до гори.

Техьон сказав, що там знаходиться храм, якого немає на жодній людській карті.

Вони їхали кілька годин.

Місто поступово залишилося позаду.

Зникли висотки.

Замість них з'явилися ліси, старі дороги та маленькі села.

Соа дивилася у вікно.

— Ти часто бував тут?

— Дуже давно.

— Наскільки давно?

— Приблизно сімсот років.

— Тобто коли ти був молодим?

— Так.

— Яким ти був?

Техьон усміхнувся.

— Жахливим.

— Не вірю.

— Я був зарозумілим, злим і постійно шукав бійки.

— А зараз?

— Зараз я просто зарозумілий.

Соа засміялася.

Муґьон, який сидів попереду, тихо сказав:

— Він ще й бреше.

— Про що? — запитала Соа.

— Він був гіршим.

Техьон кинув на нього погляд.

— Не допомагай.

Коли вони піднялися вище, дорога зникла.

Перед ними стояли величезні кам'яні ворота.

На них було вирізано дев'ять лисиць.

А посередині — жінку з місяцем над головою.

Соа торкнулася каменю.

Ворота засвітилися.

І відкрилися самі.

Техьон різко схопив її за руку.

— Не торкайся нічого.

— Чому?

— Це стародавній храм.

— І?

— Тут поховані духи, яких не можна будити.

Соа тихо сказала:

— А якщо вони вже прокинулися?

Техьон подивився на неї.

— Тоді нам краще не стояти тут.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше