Розділ 32. Десятий місяць

Небо над Сеулом тієї ночі було неправильним.

Соа стояла біля вікна й не могла відірвати погляду від місяця.

Їх було два.

Один — звичайний, блідо-срібний, знайомий людському світу.

Другий — величезний, майже прозорий, із золотистим сяйвом по краях.

Він висів трохи вище.

Наче дивився на землю.

— Техьон...

Вона обернулася.

Він стояв посеред кімнати й не рухався.

Його обличчя було блідим.

— Ти бачиш його? — запитала Соа.

— Так.

— Інші люди теж?

— Ні.

Соа підійшла до вікна.

— Чому тоді я його бачу?

Техьон мовчав.

Муґьон, який стояв біля дверей, тихо відповів:

— Бо він бачить тебе.

Соа повільно повернула голову.

— Що це означає?

— Другий місяць не з'являється без причини.

— Якої?

Муґьон подивився на Техьона.

— Він з'являється тоді, коли повертається Дочка Місяця.

Техьон різко сказав:

— Не називай її так.

— Чому?

— Бо це ім'я належало не їй.

Соа насупилася.

— Тоді кому?

Техьон не відповів.

Муґьон усміхнувся без радості.

— Ось це ми й повинні з'ясувати.

Раптом другий місяць почав темніти.

Золотисте сяйво згасало.

А потім по всьому місту пролунав звук.

Наче хтось ударив у величезний дзвін.

Раз.

Другий.

Третій.

Соа схопилася за груди.

Її серце забилося так сильно, що стало боляче.

Вона впала на коліна.

— Соа!

Техьон кинувся до неї.

— Що ти бачиш?

— Я...

Вона заплющила очі.

І почула жіночий голос.

Дуже тихий.

Але знайомий.

«Дочко...»

Соа розплющила очі.

— Мамо?

Техьон завмер.

— Що ти сказала?

— Я чула голос.

— Чий?

Соа подивилася на нього.

— Моєї матері.

Техьон і Муґьон перезирнулися.

Муґьон прошепотів:

— Це почалося.