Під Місячним Небом

Розділ 23. Перший хвіст

Минуло кілька років.

Бекхо вже майже щодня жив серед людей.

Він навчився готувати.

Навчився читати.

Навіть навчився брехати.

Але найбільше він навчився сміятися.

Разом із Соль.

Одного вечора вони сиділи під старим деревом.

Соль поклала голову йому на плече.

— Бекхо.

— Мм?

— Ти дивний.

— Ти це вже говорила.

— Ти майже не старієш.

Бекхо напружився.

— Просто хороша генетика.

— Що таке генетика?

— Не знаю.

Соль засміялася.

— Ти навіть не знаєш, що говориш.

Він теж усміхнувся.

А потім вона торкнулася його руки.

— Я хочу попросити тебе про одну річ.

— Яку?

— Ніколи не залишай мене.

Бекхо замовк.

Він знав, що одного дня вона постаріє.

А він — ні.

Але все одно відповів:

— Не залишу.

Тієї ночі на спині Бекхо з'явився другий хвіст.

Він прокинувся від болю.

З його тіла вирвалося біле світло.

І коли він побачив себе у відображенні води, то зрозумів:

любов дала йому силу.

Але разом із силою прийшло прокляття.

Бо кожен новий хвіст означав:

він ставав сильнішим.

Але прив'язувався до людського світу дедалі більше.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше