Розділ 21. Бекхо

Після слів Муґьона в кімнаті запанувала така тиша, що Соа чула власне дихання.

— Ти сказала, що я... не народилася? — нарешті запитала вона.

Муґьон не відповів одразу.

Він стояв біля вікна й дивився на червоний місяць.

— Я сказав, що тебе створили.

— Це не відповідь.

— Для початку — відповідь.

Техьон різко повернувся до нього.

— Досить.

— Ні.

Голос Муґьона залишався спокійним.

— Вона має знати.

— Не все одразу.

— Ти дев'ятсот років говориш собі те саме.

Техьон стиснув щелепу.

Соа дивилася то на одного, то на іншого.

— Ви обоє щось знаєте.

— Так, — відповів Муґьон.

— І приховували це від мене.

— Так.

Соа відчула, як у ній закипає злість.

— Чудово.

Вона різко підвелася.

— Тоді розкажіть.

Техьон тихо сказав:

— Соа...

— Ні. Не «Соа». Не зараз.

Вона подивилася йому прямо в очі.

— Ти казав, що більше не будеш мені брехати.

Техьон опустив погляд.

— Я пам'ятаю.

— Тоді говори.

Муґьон повільно підійшов до старої книжкової шафи.

Витягнув один сувій.

Поклав його на стіл.

— Щоб зрозуміти, хто ти, потрібно спочатку зрозуміти, хто такий Бекхо.

— Хто він?

Техьон відповів тихо:

— Мій батько.

Соа застигла.

— Твій... батько?

— Не зовсім у людському розумінні.

Муґьон розгорнув сувій.

На ньому був намальований величезний білий лис із дев'ятьма хвостами.

Його очі були золотими.

— Бекхо був одним із найдавніших духів цього світу, — почав Муґьон. — Але спочатку він не мав дев'яти хвостів.

— Скільки?

— Один.

Соа здивовано подивилася на малюнок.

— Тоді звідки взялися інші?

Техьон сів.

— Це довга історія.

— Я нікуди не поспішаю.

Він подивився на неї.

— Ти точно хочеш її почути?

Соа кивнула.

Техьон повільно розпочав:

— Колись, понад тисячу років тому, у горах жив молодий лис.