Під Місячним Небом

Розділ 20. Кров кумихо

Наступного ранку Техьон знайшов Соа біля вікна.

Вона розповіла йому про лисицю.

Він вислухав мовчки.

— Ти знаєш, що це було?

— Так.

— Хто?

Техьон подивився на неї.

— Частина твоєї душі.

— Але чому вона виглядала як лисиця?

— Бо твоя душа ніколи не була повністю людською.

Соа відчула страх.

— Тоді ким я є?

Техьон не відповів.

Вона підійшла до нього.

— Техьон.

Він мовчав.

— Скажи мені правду.

— Я не знаю всієї правди.

— Але знаєш частину.

— Так.

— Яку?

Техьон подивився на її браслет.

— Твоя кров.

— Що з нею?

— Вона не червона.

Соа завмерла.

Техьон узяв її руку.

На пальці залишилася маленька подряпина.

З краплі крові виступило золоте світло.

— Це неможливо...

— Для людини — так.

— Тоді я хто?

Техьон дивився на золоту краплю.

— Я не знаю.

Раптом двері квартири відчинилися.

На порозі стояв Муґьон.

Його обличчя було серйозним.

— Я знаю.

Техьон різко повернувся.

— Не смій.

Муґьон подивився на Соа.

— Твоя мати не була людиною.

Соа завмерла.

— Що?

— І твій батько теж.

Техьон тихо сказав:

— Муґьон...

Але той продовжив:

Ти не народилася.

Соа зблідла.

— Що?

— Тебе створили.

Тиша.

— Хто?

Муґьон подивився на червоний місяць за вікном.

Боги.

І в цей момент у небі пролунав глухий удар.

Один.

Другий.

Третій.

Десь далеко відкрилися величезні небесні ворота.

А за ними...

хтось прокинувся.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше