Розділ 12. Дев'ять смертей

Соа довго не могла заснути.

Після повернення з Нічного ринку вона кілька годин сиділа біля вікна, загорнувшись у ковдру, і дивилася на вогні міста.

Сеул жив своїм звичайним життям.

Десь унизу люди сміялися.

Проїжджали автомобілі.

Хтось повертався з роботи.

У сусідньому будинку хтось сушив білизну на балконі.

Здавалося, що нічого не змінилося.

Але для Соа змінилося все.

Вона вже знала, що за звичайними вулицями існує інший світ.

Світ, у якому духи продають спогади на нічному ринку.

Світ, у якому існують дев'ятихвості лиси.

Світ, у якому чоловік, що виглядає на двадцять дев'ять років, насправді прожив понад дев'ять століть.

І найстрашніше...

У цьому світі вона вже була.

Не один раз.

Дев'ять.

Соа подивилася на своє відображення у вікні.

— Дев'ять життів...

Вона все ще не могла повірити.

Раптом у склі з'явилося інше відображення.

Техьон стояв позаду неї.

Соа різко обернулася.

— Ти не можеш просто з'являтися ось так!

— Можу.

— Це моя квартира!

— Знаю.

— І я не запрошувала тебе.

— Знаю.

— Тоді чому ти тут?

Техьон підійшов до вікна.

— Бо ти не спала.

Соа схрестила руки.

— І ти вирішив прийти перевірити?

— Так.

— Ти що, стежиш за мною?

— Ні.

— Тоді звідки знаєш, що я не сплю?

Він подивився на неї.

— Я чую твоє серце.

Соа замовкла.

— Це... моторошно.

— Я не хотів налякати тебе.

— У тебе не дуже виходить.

На його губах з'явилася ледве помітна посмішка.

Але вона швидко зникла.

— Нам потрібно поговорити.

— Про що?

— Про те, що сказав Муґьон.

Соа одразу перестала жартувати.

— Про дев'ять разів?

Техьон кивнув.

— Так.

Він сів навпроти.

— Я розповім тобі все.

Соа відчула, як усередині стискається страх.

— Навіть якщо я не захочу це чути?

— Особливо тоді.

Вона повільно сіла.

— Добре.

Техьон поклав долоні на коліна.

Кілька секунд мовчав.

Потім сказав:

— Перше життя почалося сімсот двадцять один рік тому.

Соа здригнулася.

— Ти пам'ятаєш точну дату?

— Я пам'ятаю кожну.

— Чому?

Техьон подивився на неї.

— Бо я пам'ятаю всі дев'ять твоїх смертей.

Соа опустила очі.

— Розкажи.

Техьон зробив вдих.

— У першому житті ти була Хе Рін.

Вона слухала.

— Ти була дочкою лікаря. Ти жила в маленькому селі біля річки. Ти була впертою, як і зараз.

— Якою ще?

— Ти постійно сперечалася зі мною.

— А ти?

— Я був молодший.

Соа посміхнулася.

— Ти й тоді був таким зарозумілим?

— Я був гіршим.

Вона засміялася.

Техьон теж ледь усміхнувся.

А потім його погляд став сумним.

— Ми закохалися.

— І що сталося?

— Люди дізналися, хто я.

— Вони вбили тебе?

— Ні.

Він опустив очі.

— Вони вбили тебе.

Соа завмерла.

— Як?

— Ти захищала мене.

— А ти?

— Я запізнився.

В кімнаті стало тихо.

— Друге життя?

— Ти прожила до двадцяти трьох.

— А третє?

— Двадцять одна.

— Четверте?

— Дев'ятнадцять.

Соа зблідла.

— Тобто щоразу раніше?

Техьон кивнув.

— Спочатку я думав, що це випадковість. Потім зрозумів, що це закономірність.

— І ти щоразу мене знаходив?

— Так.

— І щоразу закохувався?

Він не відповів.

Соа зрозуміла.

— Так.

Техьон тихо сказав:

— Кожного разу.

Соа відчула дивний біль у грудях.

— А зараз?

Він підняв очі.

Їхні погляди зустрілися.

— Зараз я боюся найбільше.

— Чому?

— Бо цього разу я люблю тебе ще до того, як ти згадала, ким була.

Соа не знала, що відповісти.

Техьон підвівся.

— Ти повинна відпочити.

Він рушив до дверей.

— Техьон.

Він зупинився.

— Якщо я помру цього разу...

Він різко повернувся.

— Не кажи цього.

— Але якщо...

— Ні.

Його голос був настільки твердим, що Соа замовкла.

Техьон підійшов до неї.

— Цього разу все буде інакше.

— Звідки ти знаєш?

Він подивився на її золотий браслет.

— Бо цього разу ти повернулася не сама.