Під Місячним Небом

Розділ 4. Перше правило кумихо

Соа не кричала.

Це здивувало навіть її саму.

Вона просто стояла посеред кімнати й дивилася на дев'ять хвостів, що повільно рухалися за спиною Техьона.

Вони були величезні.

Не схожі на звичайні лисячі хвости.

Їхнє хутро було білим біля основи й сріблястим на кінчиках, а крізь нього проходило слабке золотисте світло.

Соа повільно опустила вазу.

— Добре.

Техьон підняв брову.

— Добре?

— Так.

— Ти щойно побачила дев'ятисотлітнього лиса з дев'ятьма хвостами й сказала «добре»?

— А що я мала сказати?

Він задумався.

— Зазвичай люди кричать.

— Я вже кричала.

— Це було через те, що я опинився у твоїй квартирі.

— Тим більше.

Один із хвостів Техьона легенько ворухнувся.

Соа подивилася на нього.

— Вони справжні?

— Так.

— Можна доторкнутися?

Техьон миттєво прибрав хвости.

— Ні.

— Чому?

— Не можна.

— Чому?

— Перше правило.

— Яке?

Він подивився на неї.

Ніколи не торкайся хвоста кумихо без дозволу.

Соа схрестила руки.

— А якщо я випадково?

— Тоді...

Він замовк.

— Що?

— Краще не випадково.

Соа примружилася.

— Ти щось приховуєш.

— Дуже багато.

— Наприклад?

— Те, що ти не повинна знати.

Вона підійшла ближче.

— Тоді розкажи.

— Ні.

— Чому?

— Бо що більше ти знаєш про наш світ, то небезпечнішим він стає для тебе.

— «Наш світ»?

Техьон подивився у вікно.

За склом Сеул світився тисячами вогнів.

— Люди думають, що живуть самі.

Він зробив паузу.

— Вони помиляються.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше