Розділ 3. Дев'ять хвостів

Того вечора Соа знайшла його.

Не тому, що була дуже розумною.

А тому, що Техьон залишив слід.

Його ім'я було пов'язане з десятками старих фотографій.

1932

1933

1934

1935

1936

На кожній фотографії стояв один і той самий чоловік.

Він не старів.

Соа сиділа перед ноутбуком.

— Ти хто такий?..

У цей момент за її спиною пролунав голос:

— Я ж просив тебе не шукати мене.

Соа закричала й розвернулася.

Техьон стояв біля вікна.

— Як ти сюди потрапив?!

— Через двері.

— Я їх замикала!

— Я знаю.

— Тоді як?!

Він зітхнув.

— Люди ставлять надто багато замків.

Соа схопила вазу.

— Не підходь!

Техьон подивився на вазу.

— Ти справді збираєшся вдарити мене вазою?

— Якщо треба.

— Ти завжди була такою?

Соа завмерла.

— Що?

Техьон зрозумів свою помилку.

Він відвернувся.

— Нічого.

— Ти знаєш мене.

— Ні.

— Ти назвав мене Хе Рін.

— Помилився.

— Ти є на фотографіях столітньої давнини.

— Схожість.

— Ти щойно зайшов у мою замкнену квартиру.

— Вікно.

Соа подивилася на десятий поверх.

Потім на нього.

— Ти ненормальний.

— Це взаємно.

Вона зробила крок вперед.

— Хто ти?

Техьон мовчав.

— Хто ти?!

Його очі повільно змінили колір.

Золотий.

Навколо нього здійнявся вітер.

А потім за його спиною з'явився один хвіст.

Другий.

Третій.

Четвертий.

П'ятий.

Шостий.

Сьомий.

Восьмий.

І нарешті...

дев'ятий.

Соа перестала дихати.

Техьон дивився їй прямо в очі.

— Тепер ти знаєш.

Вона прошепотіла:

— Ти...

Він відповів:

— Кумихо.

І десь далеко, у темному лісі, прокинувся той, хто чекав на це повернення 700 років.

Муґьон відкрив очі.

Посміхнувся.

— Нарешті.

На його долоні з'явився такий самий золотий знак, як на браслеті Соа.

— Хе Рін повернулася.

І вперше за сім століть почалася нова історія.