Під Місячним Небом

Розділ 2. Чоловік, який не старіє

Наступного ранку Соа прокинулася у власній квартирі.

Вона довго лежала, дивлячись у стелю.

— Це був сон.

Пауза.

— Просто сон.

Вона сіла.

Подивилася на браслет.

Золотий.

Старий.

Вона пам'ятала його з дитинства.

Мати колись сказала, що браслет був на ній ще тоді, коли її знайшли біля дверей лікарні.

Але Соа ніколи не знала, хто його туди поклав.

Вона взяла телефон.

На екрані було повідомлення від Джуна:

«Ти жива?»

Соа написала:

«Так».

Через секунду:

«Шкода».

Соа посміхнулася.

«Іди в пекло».

«Після тебе ❤️»

Вона відклала телефон.

І тут побачила фотографію.

Вчора вона зробила її біля храму.

На фотографії був старий храм.

Дощ.

Дерева.

А перед храмом...

чоловік.

Той самий.

Соа збільшила фотографію.

Побачила його обличчя.

Потім помітила дату.

Фотографія була зроблена не вчора.

Телефон показував:

1932 рік.

Соа перестала дихати.

— Що?..

Вона перевірила ще раз.

Потім ще.

І раптом її телефон задзвонив.

Невідомий номер.

— Алло?

Тиша.

— Алло?

Чоловічий голос відповів:

Не шукай мене.

Соа застигла.

— Це ви?

Тиша.

— Як вас звати?

Відповідь:

Кан Техьон.

І дзвінок обірвався.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше