Розділ 40

Тільки коли за моїми гостями зачинилися двері і їхні кроки поступово затихли, Жоржа, скинувши ковдру, сіла на канапі.

– Слухай, – вимовила вона, добряче потягнувшись, – а може є у тебе якась шапочка... від голови? – білявка підморгнула.

– Від голови, щоб не думати, чи, щоб не боліла? – спитала я, недобре глянувши на каструльки.

– Бажано й те, і інше, – молода жінка встала і невпевнено зробила кілька кроків туди-сюди. – Якось підозріло мене хитає...

– Шапочки, щоб позбавила головного болю і думок, в мене поки ще немає, але кава точно допомагає вирішити бодай одну з цих бід.

– Прекрасно, я б випила горнятко, і послухала про те, що сталося після того, як оці, – Жоржа різко викинула руку вперед у намаганні схопити Біленьку, але не розрахувала сили і знов опинилася на канапі, а каструлі противно загиготівши, шуснули мені за спину. – Словом, після того, як твої чудові домашні помічники набили мені ґулю! – пирхнула дівчина.

– Це буде довга і цікава історія, – погрозивши кулаком каструльками, я встала, щоб зварити ще кави.

– Не сумніваюся, ти лишень вікна закрий, і штори теж, а то я прямо відчуваю, що на сьогодні, це не останні твої відвідувачки були.

Дослухавшись поради, попрямувала до кухні.

Годинник затишно цокав, Прутик час від часу енергійно хитався з боку в бік, виражаючи своє обурення з приводу тортур, що йому і каструлькам довелося витримати від рук цілої банди Гнилявок, одначе слова не нескінченні, і хоч пригод за ніч сталося удосталь, розповідь моя дійшла логічного фіналу.

Жоржа, якось задумливо розміщуючи неіснуючий цукор у напівпустому горнятку, гляділа не на мене, а кудись далеко-предалеко, можливо, у власні спогади, а може, що й у самісіньке своє серце.

– Ну... – нарешті вимовила вона, – справ Гниляві наробили, що й казати. Цікаво, що там з Далілою, і Розі з пані Ранною. Принаймні тепер зрозуміло, чому Лілу так тягнуло руками махати останнім часом. Я вважала, що в неї останні мізки з голови вивітрились, а воно он як.

– М-м-м... – протягнула я невпевнено і замовкла, бо ж, не дуже то й моя справа.

– Чого мугикаєш, кажи вже, мені від твого радісного настрою аж в очах райдужно, себто кольорові кола плавають.

– Це не до мене, а до травника. Але ж і питання моє просте... що ти... що ти про Драка думаєш?

– Вітаю його не з усього серця, – білявка скривилася так, наче кислого поїла.

– Справді? Навіщо ж ти тоді з рушницею до свідка прибігла?

– Якби за те, що прострелив комусь зад, не саджали до буцегарні, я б поцілила пану голові в різні цікаві місця, а не тільки туди.

Уявивши подібну картину, я не втрималась від сміху.

– Я серйозно, Жоржо, мені Дрейк про вас розповів і, мені здається, що пан сіре пальто обов’язково направить свої стопи до тебе.

– Ну і нехай, буде йому легше ухилятися від куль, як справжній дракон, зможе ловити їх своєю дупою твердою.

– Гадаю, в мене є дещо більш цікавіше! – вигукнула я, ковзнувши рукою до кишені й витягуючи білий аркуш. – Нумо, читай!

Вигнувши густі брови, молода жінка пробігла поглядом вздовж нерівних каракулів, потім, немовби не дуже довіряючи власним очам, вона довго розглядувала печатки у кутку і, зрештою, піднявши голову, отетеріло запитала:

– Це жарт якийсь? Печатки ж справжні і підпис його!

– Ніяких жартів, вже дуже пану голові хотілося мій дім отримати, утім, думається мені, що відтепер він отримає дещо інше!

– І те правда!

Удвох ми зареготали так, як буває з друзями в дитинстві. Начебто і приводу нема, а вам страшенно весело, аж до кольок у животі.

Ліва п’ята мені підказувала, що Жоржа прискакала до свідка Туманних одружень з однієї простої причини, але визнавати очевидного не бажала, зате... бажала накрутити дракону хвоста... що ж, це йому на користь піде!

А ще, буде знати, як зв’язуватися з Медейрою Канінгтон, жених недобитий!

Після того як білявка відправилась додому, години дві і на вулиці, і в моєму домі панувала приємна тиша. Ми з каструльками і Прутиком вирішили напекти булочок, тож займалися тістом.

Відправивши деко у піч, почула настирливий стукіт у двері.

На порозі стояла русява панянка, з-за її спідниці визирала дівчинка років п’яти й увесь час хихотіла, зиркаючи на мене.

– Мамо, мамо, це і є пані з квітами усюди? – прошепотіла вона, прикриваючи долонею рота.

– Ох, вибачте, – знітилась молода жінка, – діти повторюють усе, що чують!

– Нестрашно, – я помахала дівчинці рукою і вона остаточно зникла за широкою спідницею матусі. – Ви чогось хотіли?

– Аякже. Сьогодні з самого ранку всі лише про вас і говорять, не знаю, скільки правди в усіх тих історіях, але я б і собі хотіла щось яскраве... тут ніколи такого не знайдеш. І для Лілі теж, вона повинна була грати дерево у дитячій виставі, одначе... чи не краще їй бути сніжинкою? Ви б могли зробити для неї такий блискучий капелюшок?

– Думаю, що змогла б, – я привітно усміхнулася, пропускаючи пані з дівчинкою всередину.

– Це чудово! – проговорила жінка. – Мене звати – Єва.

– А мене – Медді, сподіваюся, що ви не відмовитесь від солодких булочок?

– Не відмовимось! – вигукнула дівчинка, з цікавістю роздивляючись Прутика з каструльками.

– Тоді, поки вони печуться, розкажіть точніше, чого вам хочеться.

Жоржа не помилилася, день у мене видався плідний, утім я все одно сиділа, немов на голках, все думала і думала про бідних Розі з Далілою та пані Ранною, про стражів... І Дрейка заможного звісно.

Визирнувши на вулицю і нікого там не побачивши, швиденько накинула пальто й вирішила відправитися до відділку. Де ж іще про все дізнатися?

Однак не встигла я відійти дуже далеко від дому, як попереду, з-за повороту з’явилася висока фігура пана Сержа.

Чоловік, помітивши мене, змахнув рукою і прискорився.

– Добрий день, пані Медейро Канінгтон! – привітався він, зупинившись навпроти мене. – Як добре, що я вас перестрів, а то довелося б приходити ще раз.