Розділ 37

Бабця зупинилася і, випустивши свою тачку, загугнявила:

– Всіх у тачку ми зберем... перемажем і натрем...! Ха-ха! Ану, ану ходи сюди, руденький...

Пані Ранна, наблизившись до рудоволосого стража, легко підхопила його двома руками і, закинувши собі на плече, попленталась до тачки і вже там, так само без зусиль, гепнула служителя закону на металевий бортик таким чином, що ноги опинилися всередині, а от руки і голова звисали майже до самої підлоги.

Оце так номер!

Оце вистава!

В мене щелепа ніяк на місце не хотіла ставати, тому я не одразу й відчула, що Дрейк намагається з шафи вилізти.

– Стій на місці! – прошепотіла ледве чутно.

– І не подумаю, – видихнув чоловік просто біля мого вуха. – Ви що, не бачите, це треба негайно зупинити!

– А от і ні!

На думку мені спав простий план дій. Якщо пані Ранна пов’язана з Бандою Сивих Дідів (це було очевидно, жінка явно прийшла «доробити» те, що не закінчив дід) то лякати її, вилітаючи з шафи, зовсім не обов’язково, набагато краще прослідкувати!

– Медді, не змушуйте мене застосовувати силу...

– Не сміши мене, Дрейку, смикнешся і я на тебе каструлі з віником нацькую. Нехай вона робить те, за чим прителіпалась.

Несподівано пані Ранна застигла і напружено роззирнулася. Жінка, між іншим, тягнула за ноги до тачки вже третього вартового.

Цупкий темний погляд ковзнув приміщенням і зупинився на нашому укритті. Рука бабці вправно ковзнула до кишені і вже за мить вона міцно стискала пістоль. Я б зуб поставила на те, що то мій був, у Жоржи куплений!

Мимохіть відхилилася від щілини, буквально втиснувшись в пана Чорного.

Та на наше щастя, один зі стражів, пробубонівши щось незрозуміле, перевернувся на інший бік і гикнув.

– А-а-а-а-а-а! Це ти тут патякаєш, товстунчику! – жінка широко усміхнулася і продовжила своє заняття.

От коли у мене очі на лоба вилізли, так це коли стара, забравшись на круглий стіл й підстрибнувши не гірше за польового зайця, спокійнісінько стягнула останнього стража з люстри.

Якийсь час вона покружляла по кімнаті, позазирала у камери, а тоді, повернувшись до тачки, сповненої поснулих вартових, штовхнула її вперед.

Колеса заскрипіли, махина, небезпечно розгойдуючись з боку в бік, повільно зникла з мого поля зору і до вух долинув противний спів:

«Мій миленький десь буває, усі гроші пропиває! Я за ним сама прийду, відшукаю, віднайду, буде він, як щур пищать, буду’го під зад штурхать! Ой, як буде він кричать, коли буду’го кусать!»

Спів почав віддалятися і я обережно прочинила дверцята, визираючи назовні.

– Медді, ви можете пояснити, що тут відбувається? І чому, замість того, щоб зупинити це безумство, ми повинні були в шафі сидіти? – чоловік говорив тихо, але голос його вібрував від ледве стримуваних емоцій.

– Ми сиділи в шафі, щоб от прямо зараз прослідкувати за пані Ранною, якщо це взагалі вона!

– Навіщо за нею слідкувати?

– Для того, щоб дізнатися, як саме вона пов’язана з Бандою Сивих Дідів!

– З якою бандою? – чоловік вирячив на мене очі, навіть підвищивши голос.

– Бандою Сивих Дідів. Ти що, ніколи про таку не чув? Про неї усі ваші стражі знають! Ця банда продала мені фальшивих котів. Ваші стражі закону вважають цих дідів невловними, а десь пів години тому один з цих дідів приїхав на своїй шкапі, що ледве копита волочить, і забрав з камери Жоржу з паном головою.

– Медді, це якась чудасія…

– А я про що! Утім це чиста правда! У вас в місті твориться щось дивне! І якщо ми зараз не підемо слідом за пані Ранною, то й не дізнаємося, що насправді відбувається! Або ти йдеш зі мною, або я піду одна! Спробуєш наздогнати її сам – отримаєш каструлею! Ти ж не хочеш, щоб щось сталося з Драком?

– Ви правда хочете, щоб я відповідав на це питання? – чоловік криво усміхнувся.

– Ну, гаразд, а Жоржа? Клянуся, її забрав той самий дід, що разом з іншим дідом цілу виставу переді мною розіграли. Один продав мені підставних котів, а інший прикидався стражем!

– Тепер... я щось таке пригадав... про якусь банду писали в газетах, але я не дуже-то й цікавлюсь такими новинами.

– Цікавишся чи ні, а у вас тут увесь відділок стражів поснув! Голову викрали, а бабця, що пече пиріжки для всього міста, запросто на люстри стрибає! Може, це не вона?

– Та ні, – рівно зазначив чоловік, – це точно пані Ранна.

– Чому це ти такий впевнений?

– Відчуваю. Я її все життя знаю, це не може бути не вона...

– Нехай так, але я хочу правду дізнатися. І Жоржу треба знайти! Туман з ним з Драком, я дідам ще й спасибі скажу, якщо як слід під зад йому надають, а от дівчина від моєї каструлі по потилиці отримала!

– Все цікавіше й цікавіше, – усміхнувся чорнявий. – Страх як кортить почути, що сталося з нашим головою.

Нагостривши вуха, вловила скрегіт тачки – він доволі швидко віддалявся, одначе я все одно не могла втриматись від питання.

– Чому ти мене шукав? – проговорила, задерши голову й вдивляючись в очі пана Чорного.

– Хвилювався, – відповів він просто. – Я раптово подумав, що не хочу, щоб ви зустрічалися будь з ким, окрім... – чоловік зробив крок до мене і торкнувся довгого пасма, що вибилося з зачіски, а я й не помітила.

– Окрім кого? – вимовила, на якісь секунди забувши про все на світі, потонувши у полум’ї, що з’явилося у золотистих вирах.

– Окрім мене, Медді. Я б хотів, щоб ви... ти... зустрічалась зі мною.

Клянуся, я вже попливла, майже розтанула і прилипла до чоловіка, наче бджола до меду, а потім в голові клацнуло.

– Це твоя стратегія? Ти кажеш це тому, що хочеш мій дім? Боїшся, що програєш, і я отримаю ще й крамницю твою?

– Ні. Присягаюся, Медді, це не так. Я не буду брехати – дім мені потрібен, але ти... ти подобаєшся мені по-справжньому.

– То... ти й справді проклятий? Як і Драк?

Неохоче кивнувши, чоловік кинув погляд поверх моєї голови.