Розділ 19

– Пане Дрейку... – почала я, і золотисті очі чоловіка спалахнули, – не подумайте, що я не вдячна вам за все, що ви зробили, але, як скоро я вже зможу піти?

– От вже не думаю, що вам варто повертатися до дому вашої тітки, Медді. Там, найімовірніше, холодно, як у фамільному склепі.

– З цим я якось вже сама розберуся. До того ж мені до лісу треба.

– Ви завжди така неуважна? Я ж вам вже сказав, що в першу чергу мапу потрібно придбати.

– Придбаю! Але мені магії зараз треба.

– І чому ж?

– Я не зобов’язана відповідати.

– Хм... гадаю, це якось з будинком пов’язано, чи не так, Медді?

– А якби і так, що в тому такого?

– Нічого. От тільки, повірте мені на слово, вам цей будинок не потрібен.

“Напевно, тому що він вам самому треба!” – подумала уїдливо.

– Чого б це?

– З багатьох причин.

– Наприклад, назвіть бодай одну.

– Ну, такі жінки, як ви, повинні мати сім’ю і щонайменше кілька карапузів, а не скакати вночі по лісах на самоті, і не приїздити в місто, де ви нікого не знаєте.

– Такі, це які? – я починала кип’ятитися, от нічого не могла з цим вдіяти.

– Гарні, зніжені, темпераментні і... непристосовані до реального життя.

Я звилася на ноги, чорнявий теж встав.

– Це я-то, непристосована? Та я найкраща була на своєму курсі! Та за моїми капелюшками в Жаровії черга стояла, заздалегідь записувалися! Я можу і грошей заробити і раду собі дати!

– Так, я вже бачив, як ви даєте собі раду, – нахабно відповів Дрейк.

– Знаєте що?! – все, мене понесло. – А я вашу пропозицію чудову бачила! І так! Я потрапила до лісу через ваш сад! І вдень ходила на ваш дім подивитися, щоб побачити з ким справу маю!

– І як, розгледіли чи мені ближче підійти?

– Розгледіла! Розгледіла, що ви пихатий, самовдоволений жінконенависник!

– Я жінколюбник, просто хочу зробити вам послугу, купити те, що вам щастя не принесе.

– А вам принесе?

– Можливо.

– Чому?

– На те є свої причини.

– Ну, певно у вас з паном головою дійсно є якісь причини, мурахи в голові, наприклад!

– У Драка, найімовірніше, мурахи, як ви виразились, є в одному цікавому місці, але це не моя біда. Мене інше цікавить, якщо ви вдень все роздивилися, навіщо прийшли до мене ввечері, ще й до саду влізли?

– Хотіла своє «ні» вам виразити!

– То й постукали б, а тоді відкрили б свого гарненького ротика й сказали!

– Я передумала!

– Вирішили продати?

– Передумала з вами говорити!

– Медді-Медді... – чоловік злегка хитнув головою і змахнув рукою, привертаючи мою увагу до важкого, дерев’яного столу біля вікна. Я його не помітила, бо й не дивилася у той бік, а зараз, коли побачила...

Закортіло закрити обличчя долонями і бігти геть. На полірованій стільниці лежав мій капелюшок, щоправда, трохи пожований і... букет із дуль.

– Я оцінив гумор, чесне слово. І ваше тупотіння вздовж доріжки хіба глухий би не почув. Якби не ми з Чорним, ви б до ранку блукали в тому лісі.

– Неправда, я б повернулась до струмка й знайшла б схил!

– Якщо ви в це вірите. – Дрейк зробив крок до мене, але я не відступала. – М-е-е-едді-і-і... – протягнув він і мені стало млосно, – погоджуйтесь на мою пропозицію, ви повернетесь додому, я чомусь вірю в те, що на вас там хтось чекає, не може не чекати. Я вам щедро заплачу, поставте підпис з доброї волі.

– А інакше знов свої фокуси почнете?

– Ні.

– О, то ви визнаєте, що намагались мене загіпнотизувати?!

– Я визнаю, що не робитиму фокусів, які ви вважаєте, я робив.

– Та що ви за чоловік такий! – я тупнула ногою і підступила ближче до чорнявого.

От прямо в цю мить, мені б згодився стільчик.

– Слухайте мене сюди, пане Дрейку Чорний, я не збираюсь вам продавати МІЙ дім! –  тицьнула пальцем в його тверді груди. – Не збираюсь погоджуватись на вашу пропозицію! Ви мені дійсно допомогли і я б могла висловити вам свою вдячність по-справжньому, але тепер не дочекаєтесь! І ще, – я встала навшпиньки, щоб краще бачити золотисті очі чорнявого, – треба було вам не тільки букет на вікно покласти, а увесь сад насінням дуль закидати, принаймні тоді, вам би було чим зайнятися, замість того, щоб пропозиції дурні робити!

Я хотіла ще раз тицьнути Дрейка заможного в груди (хоч прибий мене, не розуміла для чого це роблю – просто він височів наді мною, як ще достукатись до такого стовпа?), та на свою біду я хитнулася і точно б впала, якби чоловік, оповивши рукою мою талію, не притис до себе.

Мені видалося, що я задихнуся від несподіваного тепла, що ширилось в грудях.

Я не була незайманою дівою, щоб не знати чи не здогадуватись, що чоловік і жінка роблять наодинці, але... я не могла пригадати, коли прості обійми викликали б в мене таку бурхливу реакцію.

Мені забажалося ковзнути долонями вище і відчути, чи справді шкіра чоловіка така гаряча, якою відчувалася крізь увесь цей одяг.

Усвідомивши, що безсоромно притискаюсь до Чорного, різко відступила.

Я знала, що щоки палають, що поробиш – для рудих це свого роду прокляття.

– Вибачте, – пробурмотіла тихо. – Гадаю, мені краще піти. Напевно я наговорила вам зайвого і непотрібного, але моя відповідь так і залишиться словом з двох літер – ні.

– Час покаже, – чоловік провів пальцями вздовж свого густого волосся. – Залишайтесь у мене до ранку, зараз вже пізно.

– Ні.

– Вам подобається це слово?

– Ні! Тобто...

– Переживаєте, що на ранок ви так мене скомпрометуєте, що вам доведеться зі мною одружитися, щоб врятувати моє славнозвісне ім’я? – чорнявий усміхнувся, вперше за всю нашу розмову...  о, так! Посмішка була гарною.

– Ви й самі знаєте, що якщо я залишусь, люди дійсно пліткуватимуть.

– Якщо я проводжатиму вас додому посеред ночі, хтось теж може побачити.

– То не проводжайте!

– Я ще себе не перестав поважати. До того ж... – Дрейк стис губи в тонку лінію і я ясно бачила, що він, немовби бореться сам з собою, але наступна фраза все розклала по полицях. – Я повинен показати вам, де ваші кішки.