Розділ 11

Дар... так. Іноді, я б навіть сказала вкрай рідко, у тих, хто магію з Туману бере, може бути дар якийсь. Свій. Власний. У нас в місті жодного такого жителя не було.

Кажуть, що є два випадки: або ж отака самостійна магічна здібність з’являється ще в дитинстві глибокому, або відкривається раптово. Магопряд може чогось торкнутися, чи почати чимось займатися і поступово це внутрішнє диво вислизне на поверхню.

Я читала про чоловіка, що міг ненадовго оживляти написане, на кшталт спектаклю в театрі. Мене ця тема не дуже-то й цікавила. Ну, є в когось додаткове зерно магії, мені з того що?

Припустимо, у тітоньки Агати був якийсь іще дар, можливо, він допомагав тримати дім у порядку.

Вона померла... за рік, за умови, що будинок старий, він дійсно міг почати розвалюватись...

От же ж!

Ще спати ляжу, а мені стеля на голову впаде!

Шкода, що не можна з мертвими поговорити, було б зручно. Викопав, побалакав і назад поклав, най досипає.

Повільно крокуючи нерівною бруківкою, все зазирала у вітрини. Що ж, сіре не сіре, а пальто купити доведеться, бо за нитками магічними бажано вже сьогодні ввечері піти. Гроші в мене не нескінченні, тим паче намічаються великі трати. Можна буде звернутися до батьків по допомогу, але не хотілося б. Варто навчитись справлятись з усім самій, як інакше?

Вирішено тоді, ввечері у мене подвійна місія буде – передати привіт пану заможному Дрейку і клубочків накрутити.

В голові одразу ж стали виникати яскраві картинки теплих капелюшків і шапочок зі строкатими квітами.

Зупинившись навпроти крамниці готового одягу, рішуче зайшла всередину.

Справи тут не були райдужні, але все ж таки, ще з вулиці я розгледіла в глибині краму бежевий плащ підбитий чорним хутром. Чорне всередині я вже якось переживу.

Я так зосередилась на тому, щоб підійти ближче, ба більше, вчепитися в найприємнішу річ, яку я побачила за сьогодні, що зовсім не помітила раптової мовчанки, що запанувала в крамниці. Покупців, окрім мене тут не було, зате, як виявилось, намалювались аж цілих дві продавчині.

Певно, вони про щось говорили, але тепер тиша запала, хоч не дихай.

Я вирішила не зважати на явну ворожість, що вчувалась у поглядах націлених мені в спину, і продовжила свій шлях до плаща.

Утім, вилетівши звідкись збоку мені напереріз, з’явилася висока, з товстезною русявою косою дівчина.

Гарна. Я б могла навіть сказати, що гарніша за мене. Особливо, якщо уявити її в одному з моїх капелюшків. А якщо для такого прекрасного волосся зробити квіткову стрічку. Ото б було диво!

Я так захопилась своїми фантазіями, що не одразу почула незнайомку, скоріше побачила, що в неї губи ворушаться.

– Ви чуєте, що я вам кажу? – нарешті пробились до мого слуху слова, сповнені неприхованого роздратування.

Хммм... а я начебто нічого ще й не зробила. Взагалі-то, терпіти такого не можу, завжди виникає бажання дати людині справжній привід для шаленства.

Розтягнувши губи у медовій посмішці, проговорила:

– Вибачте, замислилась, панночко. То що ви казали?

– Я сказала, що цей плащ не продається. – виплюнула дівчина.

– Ммм... але ж ціна є, оно, на цидулці написано – десять золотих.

– Значення не має. Цей плащ – нова модель, ціна неправильна, а допоки не прийде новий наказ і ціна, продавати його для нас є неможливим.

Русява дивилася на мене з викликом і презирством. Її прекрасний, акуратний носик зморщився так, наче вона багна нанюхалась. Я починала закипати.

– Для кого “вас”? Ви маєте на увазі конкретно свою персону?

– А якби і так? – нахабно відповіла продавчиня. – До того ж, як мені знати, що ви до пуття відмилися, ще залишите плями на дорогій тканині своїми пальцями брудними – русява демонстративно глибоко вдихнула кілька разів, – або рибою своєю все тут засмердите!

Від злості на думку спадали одні лише слова, після яких мені мама в дитинстві обіцяла рот з милом помити. Одначе я була певна, що матуся б теж не втрималась... та падати так низько і одразу не хотілося.

– От дивлюся на вас і думаю, як це в такої гарної дівчини з рота одна гниль і сиплеться? Вам що не сподобалось? Сукня моя? Капелюшок? Я сама? Гадаю, добряче помитися не завадить вам і язику вашому!

– Ого, ти глянь, Поллі, – звернулась дівчина до своєї подружки, – спершу посеред ночі по лісах скаче і до чоловіків чужих лізе, у центрі Гнилявку зображує, а тоді розказує, що мені робити. Я тебе, руда жабо, попереджаю – ще раз наблизишся до Дрейка – залишишся лисою.

Ааа... то, он воно що!

– Так, ти наступного разу, – вимовила я глузливо, – на лоба йому печатку постав, щоб всі знали, що Дрейк заможний обирає навіжених! – мерзенно захихотівши, шуснула вперед. Зсутулившись, пірнула русявій під руку і, опинившись біля плаща, зірвала його з вішака й побігла.

Красти плащ я не збиралася звісно, а от змусити панянку побігати – залюбки!

Я неслася від однієї полиці до іншої, плащ же підмітав підлогу, яку, судячи з вологих, темних слідів, сьогодні ще не мили.

– Стій, ану стій! – волала дівчина. До неї і подружка доєдналась. Така само висока, лишень чорнява.

Рази два чи три вони примудрились схопити мене за сукню, але я видерлась і кинулася до дверей.

Тупотіння за спиною стало дуже близьким, аж занадто, і тоді, різко розвернувшись, я кинула злощасний плащ просто в дівчат і вилетіла назовні.

По дорозі котилися нечисленні карети, коні іржали, однак я не зважала. Перебігши на інший бік, засміялася.

Ну, будуть знати, як мені грубіянити! Мій татко завжди каже, що треба бити у відповідь і, як на мене, це слушна порада.

– Бачу, ти вже познайомилась з Далілою. – почувся за спиною голос, що видався мені знайомим.

І точно, озирнувшись, побачила Жоржу, що стояла у прочинених дверях крамниці, спершись на одвірок.

Вранці мене не особливо то й цікавило, що там в неї надіто було під плащем, а зараз от, я з подивом відмітила, що вдягнена блондинка у костюм Магопрядниці. Принаймні тепліший його варіант – штани та светр. У мене вдома я зазвичай одягала легкі бриджі й сорочку з коротким рукавом. А як інакше? Туман зовсім не завжди по землі стелиться. Він буває на деревах гніздиться, на скелях біля моря. Не будеш же ти в сукні по всьому цьому скакати? Непрактично.