Розділ 9

Не роздумуючи більше, наблизилась до ванни. Вода виявилась і не холодною, і не гарячою. А от в домі панувала холоднеча. Та мені було байдуже. Хотілося якнайшвидше вимитись і знову відчути себе собою.

Чистою та духмяною!

Поки ванна набиралася, попрямувала до спальні. Не знаю, чого саме я очікувала, відкривши валізу. Можливо, що там будуть три різні шкарпетки і залишки нічних сорочок чи суконь (бо навряд чи лісові жителі поблажливо ставляться до будь-якого одягу) одначе... в мене щелепа на підлогу впала – все розкладено рівними стосами ( чесне слово, я так не вмію, бо найчастіше моє друге ім’я – Господиня Хаосу, це коли складання речей стосується). Ба більше! Цей Дрейк все знайшов!  Жодної плями чи дірки я не помітила, як не шукала. Виправ чи що? Може в нього якісь наймані працівники є?

Навіть якщо й так... це ж він постарався! До лісу повернувся, розшукав!

Я вже хіба що над пильною підлогою від радощів не злетіла, коли побачила, що у боковому відділені щось було. Довге. Прямокутне.

Дуже схоже на ділові папери, бо по краю тягнулося золоте тиснення.

Оце раз!

Обережно витягнувши документ, пробіглась рівними рядками тексту, а коли прочитала до кінця, то мені закортіло розірвати аркуші на маленькі клаптики, знайти цього нічного знайомця і заштовхати їх йому прямо в горлянку. Що там, у Гнилявки, жаба в горлянці повинна бути? А йому його власна пропозиція поперек горла стане! Буквально.

Купити в мене дім!

Ще й приписку зробив окремо, що будинок не в найкращому стані(читай розвалина), що судячи з мого одягу – я особа непрактична і навряд чи у мене є достатньо грошей, щоб ремонт зробити. Звісно там писалося, цитую: гадаю, сума потрібна для оновлення буде для вас непідйомна… але гарне формулювання – пил в очі.

Ну-ну!

Жебрачка я, непрактична!

Тьху!

От клянуся, можливо, що думка кинути все і поїхати геть, дійсно продавши цю халупу, рано чи пізно завітала б в мою світлу голову, але тепер...!

Н-і-і-і-і!

Нізащо! Землю гризти буду, а нікуди звідси не подінуся!

Ну, нахаба!

Я вже вчепилася в папери в бажанні їх пошматувати, проте зупинилася.

Ніт.

Матуся завжди каже, що колір мого волосся поперек мене лізе, тому – тут такого не станеться. В самому низу чоловік написав адресу, за якою я можу до нього звернутися.

Що ж, прекрасно!

Спершу треба ворога дослідити.

Я не лише капелюшки вмію створювати, я обожнюю квіти й трави. Вирощувати щось – моя давня мрія. У Жаровії виходило так собі, через спеку, а тут! Власне кажучи, я і натхнення для своїх головних уборів в природи беру, але... хто б знав скільки цікавих є якостей у рослин, а форм і різновидів! Буде йому відповідь.

Кивнувши сама собі, вихопила серед речей мішечок. Як чудово, що чоловік і його знайшов!

І як прекрасно, що ці квіти ростуть надзвичайно швидко!

Експрес сорт.

Вже не знаю чому садівник прагнув виростити квіти саме такої форми, але більшість народу використовувала їх задля одного – виразити свою думку неглибоку невербально.

От тільки...

Якийсь би мені горщик чи каструлю...

Абсолютно забувши про радощі ванни, спустилася вниз і подалася до комори.

На мить мені видалося, що віник лежить якось не так, як до того. Наче з іншого боку.

Махнувши на це рукою, спробувала знайти якусь посудину, але окрім каструль нічого не зуміла виловити в тій купі мотлоху.

І так згодиться.

Озброївшись совком, вийшла на двір. Землі хоч греблею гати! І головне, як сильно вона відрізняється від нашої! Чорна, волога.

Ткнувши совком поглибше, набрала від душі й гепнула в каструлю, а тоді, мало на місці не підскочила, бо хтось чхнув.

Напружено роззирнувшись, намагалася вгледіти незваного гостя. Навіть встала і підійшла до паркану, може, хтось прийшов на мене глянути? Особливо після тої вистави в центрі.

Нікого.

Повернувшись назад, продовжила. Земля полетіла в каструлю і хтось знову чхнув, ще й застогнав потім.

Відчуваючи себе не цілком нормальною, нашорошено глянула на каструлю.

Не може такого бути...

Такого не буває!

Копнувши ще раз, досипала землі. І знову чхання і невдоволений стогін.

Мені закортіло чкурнути геть. Так, чого доброго, ця посудина собі ще й ноги відростить і бігати почне.

Спершу дім, що віршами на дверях пише... тепер оце.

Можливо, я просто втомилася.

Так, це все від втоми.

Зараз занесу каструлю в дім, втикну в землю насіння і митися.

А після миття варто на базар піти, все тут побачити, продуктів купити, за адресою Дрейка заможного побувати.

Так я і зробила.

Щоправда каструлю залишила на ґанку. Воно і корисніше для рослин. Сонце і все таке.

Коли ж почала підійматися по сходах, застигла, бо віник лежав біля стіни. Біля зовсім іншої стіни! На іншому боці довжезної кімнати!

Схопивши це знаряддя для прибирання, закинула у комору й, відсунувши мотлох, зачинила двері.

От і все.

На душі стало спокійніше, хоча в голові крутилися і крутилися слова написані тіткою Агатою. Я ще й прочитавши, подумала, що якось чудернацьки згадувати про віник і каструлі окремо.

З кішками все зрозуміло... а от віники й каструлі – це не скриня з дорогоцінним камінням, щоб їх згадувати.

До речі про кицьок. Щось я їх ще не бачила. До того ж тітоньки цілий рік вже нема на цьому світі, як же вони виживали? Може, хтось собі забрав?

Поки йшла сходами, побачила піч. Високу, на два поверхи майже. Дуже практично, якщо подумати, але виглядала вона так само погано, як і все в цьому будинку. Доведеться шукати майстра, а то, якщо надалі ставатиме холодніше, я на лід перетворюся.

Нарешті діставшись купальні, зняла з себе брудний одяг і залізла у воду.

Зуби не стукотіли – вже добре.

Я терлась, милилась, полоскала своє довге волосся, а коли закінчила, якомога швидше вилізла і стала розтиратися рушником пританцьовуючи на місці.