Під місяцем Едо

Увага!

Цей твір доступний тільки на платформі Букнет.

Прохання не копіювати та не поширювати його на інших сайтах.

У випадку порушення вимоги автор буде змушений діяти відповідно до обставин.

Холодний східний вітер роздував шовкові вітрила джунка[1], наближаючи його до туманних берегів Японії. Габріель пильно вдивлявся вдалину на землю, яка мала стати його домівкою на найближчі місяці. Він мріяв дослідити культуру та звичаї місцевих людей. Ще юнаком він захоплювався розповідями старого сусіда про цей віддалений край, вивчав мову та традиції. Тепер, стоячи на палубі судна, він з нетерпінням очікував, як сам порине у вир магічної культури - такої далекої, незвичної та чаруючої.

Спустившись на берег Осаки[2], Габріель оглянув порт, до якого причалило судно. Основні термінали були оснащені крановими системами для швидкої обробки контейнерів, які постійно прибували. Повітря було наповнене запахом масла та поту. Робочі метушились по всьому причалу, розвантажуючи контейнери та готуючи судна до наступних подорожей. Частина швидко розвантажувала контейнери з товаром, намагаючись встигнути до прибуття наступного судна, інші закріплювали вантажі та перевіряли усі механізми перед відплииттям кораблів, ретельно готуючи їх до наступних подорожей. В той же час по причалу проходила інспекція і працівники поспіхом наводили лад у документах, щоб уникнути штрафів. У повітрі голосно звучала добірна лайка. 

Посміхнувшись іноземець пройшов повз кіоски з товарами для туристів та направився до зупинки, щоб спіймати таксі. Ще до початку мандрівки знаходячись у Англії йому дали телефонний номер пари із Фудзіеди[3], яка здавала невеличкий гістьовий будинок.

Вздовж дороги вишикувалась колона машин однієї марки — Toyota Crown Comfort. Їхні корпуси, елегантно виконані в класичному стилі, переливалися на сонці, створюючи ефект блискучого ланцюга. Кожна машина була однаково пофарбована в глибокий чорний колір, що підкреслював їхню строгу і водночас витончену зовнішність.

Колеса з блискучими дисками були бездоганно чистими, додаючи цілій колоні відчуття гармонії та досконалості. Машини стояли одна за одною, дотримуючись ідеальної дистанції, немов чітко вишикувана армія, готова до дії. Колона справляла враження досконалої гармонії та синхронії, мов мовчазний парад технічної майстерності та витонченої естетики.

Габріель був здивований тому, що побачив. До нього дійшли чутки, що японці цінують красу та комфорт в автомобілях, але він не очікував, що навіть таксі будуть на такому достойному рівні. Все ж таки у нього були доволі стереотипні та знижені очікування від цих людей.

Коли Габріель сів у таксі, він був вражений зовнішністю водія. Темний костюм бездоганно підкреслював його міцну статуру. Під чорним кашкетом з блискучим козирком виднілася акуратно підстрижена сивина. Чисто виголене обличчя з легкими слідами вікової мудрості в кутиках очей випромінювало впевненість і досвід. Водій носив короткі білі рукавички, які бездоганно поєднувалися з його костюмом і надавали образу ще більшої вишуканості. Ледь помітний запах якісного одеколону заповнював салон, створюючи атмосферу стриманої розкоші. Кожен його рух видавав спокій і впевненість. Габріель відчув себе особливим гостем, наче він не просто сів у таксі, а потрапив у чарівний світ, де кожна деталь була продумана до дрібниць.

Габріель зручно вмостився на задньому сидінні таксі, готуючись до довгої поїздки від порту Осаки до Фудзіеди. М'яке сидіння і приємний запах шкіри салону створювали відчуття комфорту й затишку. Водій ввімкнув тиху, заспокійливу музику, яка ледь чутно лунала з динаміків, додаючи поїздці особливої атмосфери.

Спочатку іноземець спостерігав за величним мегаполісом Осаки. За вікном пропливали високі хмарочоси, неонові вивіски і жваві вулиці, заповнені людьми. Величезне місто дихало життям, і кожен його куточок випромінював енергію та рух. Але поступово міський пейзаж змінився на передмістя з меншими будівлями і зеленими парками.

Виїхавши за межі міста, таксі почало рухатися автомагістраллю, яка пролягала через мальовничі сільські райони. Габріель милувався краєвидами: тут були зелені рисові поля, що тяглися аж до обрію, деякі з них переливалися на сонці, немов дзеркала, відбиваючи блакитне небо. Час від часу з'являлися невеликі села з традиційними японськими будинками, дах яких був покритий темною черепицею.

На узбіччях доріг цвіли вишневі дерева, вкриті рожевими і білими квітами, створюючи казковий краєвид. За ними виднілися густі ліси, що розкинулися на пагорбах. У далині іноді можна було побачити величні гори, вкриті туманом, який надавав їм таємничості й величності.

Габріель відчував приємне заспокоєння і насолоду від подорожі. Він занурився в свої думки, водночас спостерігаючи за постійно змінюваними краєвидами за вікном. Час від часу він ловив погляди водія в дзеркалі заднього виду, і кожен раз водій ввічливо усміхався, підтверджуючи свою готовність до будь-якої потреби пасажира.

Музика змінювалася, переходячи від спокійних інструментальних композицій до традиційних японських мелодій, що чудово доповнювали навколишній пейзаж. Ця гармонія звуків і видів робила поїздку особливо приємною і незабутньою.

Через кілька годин таксі почало під'їжджати до Фудзіеди. Місто зустріло Габріеля своїми затишними вулицями і гостинністю. Чоловіка уже очікувала стара пара - добрий старий Хіроші та його дружина Каеде. 

Гостьовий будинок був чарівним, мов оаза спокою та гармонії. Коли він наблизився, його вразила витончена японська архітектура: темне дерево фасаду, білі рисові паперові вставки[4], та зсувні двері з майстерною обробкою.

Він увійшов всередину і одразу відчув тепло гостинності. М'які татамі[5] під ногами створювали відчуття комфорту. Запах деревини і квітів з саду наповнював повітря. Великі вікна відкривали краєвид на чудовий сад із ставком, де плавали коропи коі[6] серед водяних лілій. Бонсаї[7] та квітучі кущі додавали пейзажу кольору і життя.