Розділ 6

Час пролітає так непомітно, що це навіть лякає. З того злощасного дня, коли я зустріла свого незнайомця у клініці та поставила свій підпис, минув місяць. Місяць, протягом якого я щодня, щогодини, щосекунди борюсь з купою думок і не можу нормально дихати, тільки-но подумаю, кому повинна народити малюка…

Щоб хоч трохи розвантажити голову, вирішила, що потрібно зайнятись фізичною працею, тому все, що робила — працювала і ще раз працювала. Хвилювання щодо того, що все може піти шкереберть, ніяк не покидало мене.

Адже, не дарма ж кажуть: “Тільки-но ти заглядаєш у майбутнє, воно має властивість негайно змінюватись”. Ось це мене і хвилює найбільше. 

Тому я намагаюся не думати про те, що буде згодом, а лише жити сьогодні. Гроші мені в будь-якому випадку потрібні. Навіть якщо Євген виплатить мені половину суми, цього однаково не вистачить, щоб покрити борг. А ті покидьки не чекатимуть, поки я народжу дитину. І це лякає, адже я зовсім не знаю, на що вони здатні. Сумніваюсь, що “замовник” погодиться виплатити повну суму, або хоча б суму боргу відразу. Як він може довіряти мені? 

Дійсно, ніяк!

Навіщо йому зайві ризики? Та йому легше знайти іншу “матір”, аніж гратись зі мною. 

— Ти знову літаєш у своїх думках? — раптово гиркає Олег Васильович — власник закладу, у якому я працюю. Знову не в гуморі!

Я моментально відмираю і розумію, що знову попалась. Останнім часом мені важко вмикати голову, адже стільки всього навалилось, що стримувати себе дуже важко. 

— Вибачте, — вкотре промовляю, намагаючись стримати емоції. 

— Я вже втомився постійно робити тобі зауваження, Ангеліно, — продовжує тиснути, від чого я починаю нервувати. Головне — контролювати те, що вилітає із мого рота, а інше — дрібниці. 

— Тоді не робіть цих зауважень. Нічого ж не сталось, адже клієнтів однаково немає, — відповідаю і в моменті прикушую язик. Мовчи, Ангеліно! Бо цим лекціям не буде кінця. 

— Ти працюєш на мене, тому я робитиму все, що вважаю за потрібне, — знову почервонів, наче той рак. Постійно так, коли починає злитись. Кумедна сцена. 

— Це не дає права вам мене принижувати та відчитувати. Я виконую свою роботу на всі сто один відсоток, — заявляю так, наче кидаю виклик. От і чому мені не сидиться на дупі рівно?

Олег Васильович просто розвертається і прямує до свого кабінету. Я ж з полегшенням видихаю, адже більше не доведеться слухати ті лекції. Останнім часом він дуже прискіпливо почав до мене ставитись, і це не може не дратувати. Але я тримаюсь, хоч і важко. Не розумію, що його не влаштовує. Та мені й байдуже. Аби заробітну плату виплачував вчасно. 

Наступні декілька годин все йде дуже навіть добре. Суцільний спокій і лише декілька відвідувачів. Я починаю думати про те, що моя сьогоднішня зміна закінчиться спокійно.  Не минає й п’яти хвилин після моїх позитивних думок, як у зал влітає Олег Васильович із папірцями у руках. 

І летить він просто до мене…

— Тебе звільнено, Павленко, — злісно промовляє, даючи мені в руки документи. — А ось це… — майже кричить, махаючи перед моїм обличчям конвертом, — твоя остання заробітна плата у моєму закладі. 

— Звільняєте? Так просто? — не можу повірити своїм вухам. Так, я, звісно, знала, що він падлюка ще та, але щоб настільки…

— Так, вільна, як той птах. Роби далі, що хочеш, тільки в моєму закладі не смій з’являтись. Побачу — можу не стриматись, — тепер вже кричить цей червоний краб, та ще й плюється на додачу. 

А я… Та мене просто розриває від злості. Хочеться висловитись, але я себе стримую. Стискаю в руках бісів конверт і розумію — це кінець. Хто потім мене вагітною візьме на роботу? А за що я жити маю? Не сяду ж на шию чужому чоловікові!

От же знову влипла. Поки ще є час, варто шукати іншу роботу. Щоб мати хоча б за що їсти та одягатись.

На ватяних ногах покидаю межі закладу. Досі не віриться, що цей цап мене дійсно звільнив. Так, він завжди зверхньо ставився до мене, але жодного разу не доходило до такого. Так він нікого не звільняв, я стала першовідкривачем у цьому. 

Повертаю у бік парку. Хочеться прогулятись. Надто багато навалилось останнім часом, тому свіже повітря точно піде мені на користь. Займаю одну з лавок і просто сиджу. Думаю!

Минає близько десяти хвилин, але легше мені чомусь не стає. Саме тому я вирішую все ж поїхати додому. Стіни лікуватимуть!

Тільки-но я розумію, що хочу йти, як раптово помічаю недалеко знайому постать.

Відразу невідоме тремтіння окутує все моє тіло — і я завмираю. 

Бачу його!

Це він — гарячий незнайомець із клубу. І, здається, він також відчуває на собі мій погляд, бо відразу спрямовує його на мене. 

Я нервово ковтаю, коли розумію, що він прямує до мене. Хочеться втекти, але я чомусь цього не роблю. Стою, наче вкопана, не дихаючи. Здається, минає вічність, але все ж він рівняється біля мене, дивлячись прямо у вічі.

— Привіт. Схоже, ти мене переслідуєш, — хмикає він і задоволено усміхається. 

Сьогодні чоловік зовсім не схожий сам на себе. На ньому немає дорогого костюма, як це було раніше. Женя одягнув темні джинсові штани та білу футболку. Повинна зізнатись, що виглядає він просто неймовірно. А про запах його парфумів чи… тіла — я взагалі мовчу.