Розділ 3

Усю ніч кручусь і засинаю лише над ранок. Уже почала сумніватись, чи не поспішила з рішенням, а потім як згадала суму боргу — сумніви відпали. З горем навпіл сповзаю з ліжка і біжу збиратись на роботу. Дорогою телефоную до Віти — своєї напарниці, і прошу замінити мене після одинадцятої. Дівчина радо погоджується допомогти, і я видихаю з полегшенням. 

— У тебе щось сталось? — стурбовано питає дівчина, коли переступаю поріг кафе та переодягаюсь у робочу форму. 

— Ні, не хвилюйся, — намагаюсь вичавити з себе усмішку, але виходить так собі. — Вирішила аналізи здати, щоб перевірити здоров’я, от і призначили запис серед дня. 

— Ну здоров’я перевірити — це добре, — розслаблюється Віта. — Бо я вже злякалась. 

— Усе добре, — обіймаю її за плечі. — Ходімо відчинятись, бо зараз адміністратор сварити буде. 

Час за роботою та купою відвідувачів летить зі швидкістю світла. Не встигаю й оком кліпнути, як годинник показує одинадцяту ранку, а це означає, що час збиратись. Переодягаюсь у свій звичний одяг і вибігаю з кафе, дорогою набираючи Яну. 

— Слухаю, Ліно, — піднімає слухавку майже одразу. 

— Я вже їду. 

— Чудово, зараз скажу Ользі Миколаївні про твій візит. На рецепції скажеш, що ти на прийом до лікаря Харчук, я казала дівчатам, вони в курсі.

— Добре, — прощаюсь з подругою і всю дорогу до клініки проводжу у роздумах. Щось забагато думок останнім часом.  

За пів години стою перед будівлею з величезним написом “Клініка репродуктивної медицини” і глибоко вдихаю та видихаю. Відчиняю двері і прямую на рецепцію, кажу все, як казала Яна, і мені кажуть підійти на другий поверх у кабінет під номером “215”. 

Поки піднімаюсь сходами, серце гупає об ребра, а пульс частішає. Ну от не можу заспокоїтись, і все тут. Але от коли опиняюсь під потрібними дверима, усі емоції вимикаються, а всередині — порожнеча. Не задумуючись, стукаю у двері і проходжу всередину. 

— Добрий день, мене Ангеліна звати, — вітаюсь до лікарки, яка сидить за столом навпроти мене. Праворуч біля неї бачу Яну, яка щось писала до мого приходжу, а коли бачить мене — підводиться та усміхається. 

— Ольго Миколаївно, це моя подруга, про яку я вам розповідала.

— Проходьте, люба, сідайте, — тепло усміхається жінка років сорока. Доволі приємна, ввічлива, з темним каре і добрими очима. — Мене звати Ольга Миколаївна, я лікар-репродуктолог. Дуже рада, що ви відгукнулись на нашу пропозицію. Як вас по батькові?

— Можна просто Ангеліна, — сідаю на стілець. 

— Чудово, Ангеліночко. Так от, як уже, мабуть, розповідала Яна, ми шукаємо сурогатну матір, яка виносить і народить дитину. Зазвичай, коли до нас звертаються з таким проханням, база потенційних матусь наповнена, а тут, як на зло, нічого відповідного. Часу на пошуки у нас немає, у замовника теж, і за терміновість він готовий доплатити. 

— Що від мене вимагається? — зацікавлено питаю. 

— Ангеліночко, — тихо починає жінка, а я от просто відчуваю, що вона зараз говоритиме щось серйозне. — Наскільки я знаю, дітей у тебе немає, — киваю. — Річ у тім, що згідно із протоколом, ти не можеш стати сурогатною мамою, але, — запинається і стишує голос. — Ми усе влаштуємо. 

— Ви впевнені, що це безпечно для мого здоров’я? — одразу ж напружуюсь після слів лікарки. Чесно кажучи, не хочеться потім мати проблем зі здоров’ям. 

— Усе буде зроблено на найвищому рівні, можеш не сумніватись. То як, ти згодна?

— Так! — випалюю швидше, ніж встигаю подумати. — Що мені потрібно робити.

— Я рада, що ти погодилась, — знову усмішка. — Отож дивись, зараз ми розпочнемо процедуру “знайомства”: повідомимо замовника, він розгляне твою кандидатуру. Якщо все узгодить, приблизно через місяць ти повинна знову прийти, щоб уже здати аналізи і, якщо усе буде добре, підписати договір. 

Цілий місяць?! І що ж я робитиму весь цей час?

Це не вирішує моєї проблеми, яка надто термінова. Але вибору немає, тож варто погоджуватись і на таке.

— Через місяць? — розгублено питаю. Це ж так довго у моєму випадку… — А раніше ніяк? — у мене немає стільки часу.

Розумію, що від цієї “роботи” залежить моє майбутнє. Буду сподіватись, що ті бандити вміють чекати. У іншому випадку ця робота мені не знадобиться взагалі.

— На жаль, ні, — знизує плечима. — І ще з приводу оплати хотіла сказати. Частина суми виплачується після підсаджування ембріона, а частина — після народження дитини, — ну хоча б щось добре. Потрібно буде домовитись про якусь розстрочку. Це, звісно, звучить смішно, але спробувати варто.

— Скажіть, а що, може бути таке, що я не підійду цьому чоловіку?

— Скажу тобі чесно, йому неважливо, хто виношуватиме цю дитину, головне, аби зі здоров’ям було в нормі. Тому, думаю, ти підійдеш. 

—— Ще хотіла запитати дещо.

—— Що тебе цікавить? 

—— Хто буде матір’ю дитини? —— ставлю, можливо, дурне питання, але це мене чомусь дуже цікавить.

—— За це не хвилюйся. У нас є донорські яйцеклітини. Все добре, — відповідає спокійно, а мені чомусь трішки легше стає. —— Як часто відвідуєш гінеколога? —— запитує Ольга Миколаївна.