27

Дем’ян

Я прокинувся завчасно, ніж продзвенів мій знаменитий будильник. Авжеж, я не бажав зараз покидати ліжко і йти на пробіжку, тим паче коли в моєму ліжку все ще була вона. Власне, через неї я і прокинувся.

Вона лежала тихо, спокійно, як принцеса у своєму замку, не звертаючи уваги на мої пробудження чи зовнішні подразники, такі як шум дощу, що міг би відірвати від сну. Я не хотів, щоб її спокій розтривожила її улюблена мелодія мого будильника, ще особливо в такий ранок. Здається, ми тільки-но лише заснули, і виходити з цього сну було не надто приємно.

Повільно, щоб не розбудити її, поклав долоню їй на плече й обережно прибрав її неслухняне волосся з обличчя. Ця мить була як ласощі для душі - дозволяти собі миті потрапити до світу, де не було турбот і проблем, де просто було тепло та спокійно. Я спостерігав за її лицем, відчуваючи власний мир та гармонію, і, без свідомого наміру, мої очі закрилися від втоми, а я знову занурився у світ сну, вона тепло спала поруч зі мною, наші долоні злегка торкнулися одна одної, намагаючись зберегти цей момент спокою і ніжності.

- Дем’яне, прокидайся, - я ледве поворухнувся від ніжного жіночого голосу. Проте бажання спати далі було набагато більшим, аніж прокинутись. – Дем’яне..

Я відчув теплий потік повітря біля своїх губ, який був занадто лоскотливим для мене. Занадто!

- Лія, припини-и! - заскиглив я, протираючи долонями своє обличчя. – Чого тобі так рано?

Нарешті я вдоста розплющив свої очі, аби побачити увесь світ знову. Переді мною сиділа Амелія, у позі лотоса. На ній нічого не було окрім моєї футболки, що була занадто великою для неї. Декілька разів я покліпав, аби точно запевнити себе, що я прокинувся.

- Доброго ранку, красуне, - з широкою посмішкою промовила дівчина.

- Красуне? – перепитав я. Мені дійсно це почулось?

- А хіба ні? На годиннику вже далеко за дванадцяти, а ти тільки зараз прокинувся. Ти навіть не чув свій будильник? Я здивована, якщо чесно.

Я закотив очі, хитаючи головою. Мені довелось перевестись у сидяче положення, але для зручності я підійняв собі під голову подушку, схиляючись тілом на неї.

- Я прокинувся і вимкнув будильник, аби тебе він часом не розбудив. На відміну від тебе, - я ще раз протер своє обличчя долонями, а потім розім’яв шию. Краєм ока я помітив чашку гарячої чорної кави, що стояла поруч з моїм ліжком на стільничці. – О! Кава!

- Знала, що вона тобі знадобиться. Тому не така я погана, як ти думав.

Посміхнувшись, я прийняв келих цього божественного напою до своїх уст. Перший ковток - і моя душа відразу відчула, що заправляється новою порцією енергії. Гаряча рідина почала швидко розпливатися по всьому моєму тілу, наче потік вогню, що пробуджує кожен мій нерв. І неначе новоспечений автомобіль, я відчув, що мої деталі починають працювати на повну потужність, готові до будь-яких випробувань, які може принести цей день.

- Ти задоволений? – запитала Лія, уважно спостерігаючи за моєю реакцією. Насправді це було вперше, коли саме вона приготувала мені каву. Зазвичай я рідко схильний до того, щоб хтось готував її мені. Хіба, якщо це не професійні баристи.

- Більше чим, - я вкотре посміхнувся та поставив чашку на місце. – Утім, дечого не вистачає, щоб бути задоволеним на всі двісті п’ятдесят вісім відсотків.

- Звідки ти взяв таке число? – вона смішно звела між собою брови, намагаючись не посміхатись, поки я тягну її до себе, щоб поцілувати.

- Тебе це так бентежить?

- Ні, думаю, можу прожити й без цієї інформації.

Її долоні обережно обійняли моє обличчя, притягуючи його до себе. А мої руки, ніби то їх єдине призначене місце, лягли їй на талію, чи то спину. Нам не потрібно було багато часу, щоб знайти губи одне одного. Тому це сталось майже одразу.

Після гіркої кави, відчути її солодкі губи були неймовірним задоволенням. Хоча, здається, такого задоволення від моєї чорної кави, Лія не дуже відчула. Декілька разів вона пробубніла, що я занадто терпкий та нестерпний для неї. Адже, вона приділяє увагу набагато солодшим кавовим напоям, аніж я. Утім, я все одно продовжував цілувати її губи, щоки, підборіддя, шию, будь-що, слухаючи увесь її смішний монолог.

- Я відчуваю себе новою людиною! – радісно промовив я, витираючи своє мокре волосся. По всьому дому гуляв аромат, пряний аромат запечених овочів та червоної риби. І хоча хвилину тому я був ще не голодний, то зараз я вже вмирав від бажання з’їсти то все.

- Я гадала, тебе ще кава добряче розбудила. Бо нову причину, чому ти одразу став такий енергійний, я так і не знайшла, - Лія тихо розсміялась, промиваючи кожну полуницю окремо.

- Де ти знайшла полуницю в кінці липня?

- Одна хороша бабуся продає її великими партіями. Довелось гарно попросити її, аби вона трішки продала її мені, поки ти був у душі, - я здивовано подивився на Амелію. Вона продовжувала ретельно мити ягоди та посміхатись. – Вона сусідка наша, якщо ти про це.

- Я так довго був у душі?

- Майже півтори години. Ти вперше там так довго, Дем’яне.

- Ти слідкуєш за мною більше, аніж я, як твій охоронець, Ліє, - зауважив я з широкою посмішкою, схилившись на стільницю поруч з дівчиною.

- Мені просто подобається спостерігати за тобою, коли ти виходиш з душу, - її щоки різко увібрали весь колір тих червоних полуниць, а очі швидко знайшли мої. – Ти просто іноді забував одягати футболку, або виходив в одному рушнику.

- Ти мене дивуєш з кожним днем все більше й більше, Лія.

Я розсміявся та швидко поцілував білявку у щоку.

- Насправді, я вже встиг зголодніти від цього божевільного аромату, - я обережно нахилився до печі, аби не завадити Амелії.

- Не хвилюйся, скоро вже будемо обідати. Залишилось декілька хвилин, аби риба увібрала у себе лимон.

- Ти не думала ніколи відкрити не просто кондитерську, а щось більш масштабне?

- Думала, проте кондитерська мені більше любиться, - в носі різко засвербіло, тому довелось відвернутись у бік та чхнути. – Правда! Будь здоровий!