24

 Дем’ян

- Можеш чекати за сусіднім столиком, Дем’янчику, - лагідно та водночас нахабно промовила Лія, заходячи до ресторану. Ми майже не говорили вранці, точніше вона намагалась, намагалась дізнатись, що ж саме мені снилось уночі. І авжеж, вона була до біса права, мені снилось те, що могло б бути. Бляха.

- Будь обережна, Амелія, - крізь зуби промовив я та сів за «свій столик».

Я провів дівчину поглядом, допоки вона не сіла на своє місце. Хоча навіть і після цього, мій погляд все одно був прикутий лише до неї. Я обережно поправив свої чорнющі окуляри, аби це було не так помітно, та заглянув у меню. Я не знав, чи Євген знає, що я її охоронець, утім думаю, здогадався.

- Ви щось будете замовляти? – мої роздуми перебив голос молодої офіціантки. Вона грайливо, або просто вітально посміхнулась, дістаючи свій невеликий блокнотик.

- Так, зупинюсь просто на американо без молока, - я також посміхнувся та віддав планшетку назад. Дівчина кивнула головою та швидко зникла.

Тепер я знову не міг відірвати погляд від Лії. Мій стіл був розташований так, що відкривався чудовий вид саме на неї. Її обличчя, руки та навіть це ідеальне декольте були перед моїми очима. Її вишукана напівпрозора літня сукня, яка ледь доторкалась до колін, була прикрашена дрібними біло-зеленими квіточками, що трішки схожі на ромашки. В Амелії, здається, було безліч суконь саме такого стилю, і кожна з них виглядала на ній захоплююче. Її образ виглядав особливо вишукано та водночас легко, і в цьому їй дійсно вдалося вражати своєю елегантністю.

Я просто мовчки спостерігав за Амелією, як вона посміхається, листуючись з кимось в телефоні, чи як іноді повертає голову до величезного вікна, звідки було видно далеч моря та трішки обіднього міста. Утім, несподівано з’явився Євген. В його руках був великий букет білих лілій. Мій погляд автоматично перейшов на годинник, і я підсвідомо взявся за край стола. Схоже, він просив вибачення за своє запізнення живим і ароматним «привітом».

Я не міг чути про, що саме вони говорять. Але Її посмішка та жвавість свідчили про те, що вона радіє його присутності. Здається, їй подобається Євген. Можливо, вони знали одне одного давно, можливо, між ними існував особливий зв'язок, який виходив за межі звичайної підліткової дружби.

Згадувати, що я продовжую ревнувати Амелію – не було сенсу. Це було і так відомо. Їх в мене було достатньо, але у цей момент вони виглядали як тінь, що ховається від блискавки під дощем. Амелія відчувала мою присутність, час від часу піднімаючи очі на мене, а потім "випадково" доторкаючись руки Євгена, як відповідь на його слова. Я лише сидів, стискаючи щелепу до болі, а ще відбиваючи пальцями якісь мелодії по столу, але Лія, схоже, спеціально хотіла бачити цю мою сторону. Неначе вона хотіла впевнитися в чомусь, і, здається, це їй вдалося.

Я дістав свій телефон та швидко знайшов потрібний мені контакт. Не можу більше витримати цього!

Дем’ян: Припини з ним фліртувати у мене на очах!

Амелія: Чому?)

Я підняв голову на білявку. Вона тримала у руці телефон та ніби непомітно дивилась у мою сторону, а потім знову повертала погляд на свого товариша, який продовжував їй щось розповідати, махаючи руками.

Дем’ян: Мені це не подобається, Лія. Закінчи зі мною контракт та роби, що схочеш! Але не зараз.

Амелія: Ти так впевнений в тому, що забудеш мене одразу після закінчення літа і нашого контракту? Милий, ти занадто мрійник.

Я відкинув телефон на стіл, відчуваючи тяжкі вдихи, які тремтіли в моїх грудях. Знову ці слова прозвучали в моїй голові, нагадуючи, що Лія завжди буде частиною мого світу. Відмовитись від неї виявлялося вкрай важким завданням, і здається, що це буде тривати довго, можливо, навіть назавжди. Мої думки безперервно оберталися навколо неї – вранці, вдень, ввечері, вночі. Все, що я бачив в снах, так чи інакше пов'язане з нею. Вона залишалася постійним центром уваги в моєму світі, а мої очі завжди розшукували її будь-де.

Я заперечно похитав головою, відштовхуючи від себе ці тяжкі думки. Я не бажав бачити Лію з кимось іншим. Це – неможливо! А не помітити це також було не складно.

Неочікувано мій телефон знову засвітився новим повідомленням, а краєм ока я помітив, що Амелія піднялась з-за столу і направилась кудись в інший кінець залу.

Амелія: Змусь мене перестати фліртувати з ним, Дем’яне.

Я швидко, зовсім не думаючи, піднявся та покрокував за дівчиною. Було не складно здогадатись, що вона пішла до вбиральні. Мені довелось зачекати декілька хвилин, аби незнайомі мені дівчата покинули жіночу вбиральню, і я міг з легкістю потрапити до Лії. Чи роблю я щось про, що я потім пожалкую? Весь цей «курорт» вже потрапив за червону лінію моїх допустимих правил. Що може статись ще гірше?

- Ти прийшов? Несподівано, - тихо промовила Амелія, повертаючись до мене.

- Що ти робиш? – так само тихо запитав я, притуляючись спиною до дверей, аби ніхто не зайшов. Я зняв свої окуляри, тепер вже не приховуючи своє спостереження за дівчиною.

- Дратую тебе, - вона посміхнулась, трішки схиливши голову убік. – Чи тобі не подобається?

- А мені має це подобатись?

- А хіба тобі не подобається вдавати вигляд, що ми просто сусіди. Або ж охоронець та шефиня? Здається, саме це тобі дуже любиться.

- Ти на зло мені фліртуєш з ним? – я натягнув посмішку, повернувшись лицем до дверей. Я швидко помітив внизу ручки невеликий замок. Дивно, що вбиральню можна зачинити так просто. Навіть не в самих кабінках. Власне, це я і зробив. – Тобі подобається бачити мої ревнощі?

Я знову повернувся до дівчини та зробив декілька кроків до неї.

- Я маю на це право. Ми ж не пара, чи щось більше. Чи не так? – вона підняла на мене свій погляд, трішки привідкривши рота.