“під маскою твого імені”
Глава 24.
2:12 ночі.
Монастир спить. Але Софія — ні.
Біль ріже, мов лезо. Рівно. Глибоко.
— Лееоо… — ледь чутно.
Її руки тремтять.
Вода відійшла.
Почалось.
Амелія вже біля неї.
— Дихаємо. Дихаємо. Софіє, зосередься!
А тоді — сирена.
Перша вибухівка спрацьовує в Тоскані.
Почався “Фенікс”.
— Чорт!.. — Лео хапає рушницю.
— Вони можуть скористатися шумом. Якщо сюди доберуться…
Софія кричить. Біль тисне зсередини,
а зовні — ревіння мотора. Хтось наближається.
Внизу — Софія. Піт, кров, стогін. Амелія стискає її руку.
— Ти маєш народити її зараз. Не зупиняйся!
Вгорі — Лео. У тіні дзвіниці.
Перший постріл. Другий. Один прорвався через периметр.
Лео не відходить — захищає… свою сім’ю.
Біль. Серце. Постріл. Крик.
— Ще! Ще трохи! Софіє, вона вже тут! — Амелія плаче.
Софія не бачить,
не чує —
тільки тисне.
Виживає.
Любить.
І тоді — голос. Крик.
Маленький.
Чистий.
Сильний.
Вона народилась.
Амелія загортає її в біле простирадло.
Софія в сльозах, з криком і кров’ю,
бере на руки донечку.
— Ти моя.
Ти сильніша, ніж я була.
Ти — наше полум’я.
Лео спускається, в крові та диму.
Він бачить їх. Дві жінки.
Його життя. Його кохання. Його перемога.
Софія простягає донечку.
— Познайомся.
Її звуть Фенікса.
І за вікном — останній вибух.
Фінал “Фенікса”.
Але початок — нової саги.
Відредаговано: 03.07.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
