“під маскою твого імені”
Глава 20.
Промзона.
Ніч.
Дощ падає, як попередження.
Софія рухалась тихо.
Ціль — командний пункт “Октавіо Веги”.
У ній дитина. Але в руках — зброя.
Сили вистачає. Більше, ніж колись.
Вона вривається — швидко, точно, жорстко.
Двох охоронців — одним ударом.
І тоді — він.
Леонардо.
Чорна сорочка.
Кров на комірі.
Погляд, який вона не бачила рік.
— Софія?..
Вона завмерла.
— Лео…
Мить.
Дощ.
Тиша.
А потім — крик, вибух, хаос.
Вони обидва повертаються спиною один до одного
Він стріляє праворуч.
Вона — ліворуч.
— У тебе… — він бачить.
Живіт.
Живий, захищений.
— Це наш?.. — голос тремтить.
— Так. Але я не знала, чи ти чекав.
Чи любиш.
Чи згадаєш, хто я.
— Я згадав усе, коли тебе втратив.
Вона опускає пістолет.
— Я не втратилась. Я тільки…
…повернулась, щоб помститися. Але знайшла тебе.
Постріли затихають.
А між ними — серце. Одне.
Відредаговано: 03.07.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
