“під маскою твого імені”

Глава 10.

Вілла Мореллі.
Осінь.
Жовте листя.
Амелія п’є каву.
Леонардо щодня приходить на берег біля маєтку.
І чекає.

Рік тому вона пішла.
Не написала. Не дзвонила.

А сьогодні — тиша розривається.

Сукня чорна. Погляд холодний.
Але усмішка — як світло після ночі.

— Привіт, Лео, — сказала вона тихо.
— Це я. Сієна. Софія. Я… я вільна. І я жива.

Він не підходить.
Просто стоїть.

— Ти все ще чекав?

— Ти думаєш, я б міг любити когось іншого?..
Після тебе?

Вона сміється. І плаче.

— Мені треба сказати тобі ім’я. Того, хто зрадив.

— Не треба, — каже він. —

Я знаю. І чекав тебе, щоб ми знищили його разом.

Подобається

#1758 в Жіночий роман
#220 в Не художня література

Відредаговано: 03.07.2025